Розділ 1

Галас натовпу звучав відлунням у моїм голові.Кінцівки починали ставати тягарем від втоми затяжного бою. Моя увага була прикута до суперника, що замахувався на мене мечем. Я зробила крок назад, ближче до краю де починалось кам’янисте урвище. Відступати нікуди. Швидко блокую його удар за ударом, намагаючись побачити його слабке місце для удару. І я його знайшла. В моменті коли він знову хотів атакувати мене йому на обличчя спали промені західного сонця, що на мить засліпили його.

Ось момент для удару. Я пригинаюсь і роблю випад збиваючи його з ніг. Він падає на землю заціпенівши і в цей момент я замахуюсь на нього своїм мечем. Він встигає захиститись і наша зброя схрещується. Він намагається відтягнути мене, але він у невигідній позиції, ще й ослаблий від бою. Він здається коли я всією вагою давлю на меч і він майже доходить до його горла.

Він усміхнено каже:

- Ти перемогла, Емері.

Я придивляюсь чи не блефує він, та коли його опір слабшає прибираю свого меча, даючи йому змогу глибше вдихнути повітря, а потім подаю йому руку.

- Це був непоганий бій. Мені сподобалось. – я злегка йому всміхнулась.

Ерік приймає мою допомогу і беручи мене за руку підводиться. Його одяг весь у пилюці, а на руках почали виступати синці від довгого бою.

- Наступного разу тобі повезе більше, - я подивилась за його спину. – Тебе вже чекають.

Ерік простежив за моїм поглядом і закотив очі. Ларс дивився на нас з непривітливим виразом обличчя. В його погляді читалась розчарування і злість. Вона була спрямована не на мене, на Еріка. Поруч сидів його ізес - Верман, денний вовк був покритий шрамами, як і його володар, його вигляд був не зовсім привітний.

Ерік Андерсен, син Берґмана Андерсена, має стати наступним правителем острова Максалд. На нього покладають великі надії, що стане таким же завзятим воїном як батько. Але судячи навіть із сьогоднішньої бійки, яку ніяк не можна назвати легкою, я можу передбачити, що йому багато чого скажуть через програш.

- Можу побажати тобі вдачі, - я плавно переводжу погляд з Ларса на Еріка.

- Дякую - він злегка посміхнувся мені і почав крокувати в сторону Ларса. 

Дивлячись йому вслід, як він неквапно вкладає меча у піхви, як Ларс вже хотів щось сказати та він зупинив його жестом руки. До них якраз приєдналась Меґ - скрегітник Еріка, і щось йому сказала. З вигляду стрункої, великої птахи можна припустити, що вона була втомлена. Вони покрокували по вулиці, подалі від натовпу.

- Емері, це було круто, - озвалась Інґа підходячи до мене.

- Для нього це буде не круто, - відказавши їй я почала ховати свого меча.

- Здається він не сильно цим переймається, - Інґа підходячи ближче подивилась в бік Еріка. – Хоча можу погодитись, кожного разу він виглядає похмурішим, а Меґ на мою думку хоче позбутись цієї сімейки.

- Це не дивно, - зітхаю я. – Вона опинилась у перегонах між дітьми правителів, і кожен хоче, щоб його дитина була кращою. Берґман очікує, що він буде прагнути стати сильним воїном та достойним магом, який зможе підтвердити свою силу на іграх Чорного рифу.

Я знов подивилась у бік куди пішов Ерік, але його там вже не було.

-Досі не розумію, чому ми використовуємо магію на боротьбу між собою, якщо головним ворогом є сьорнгіри.

Сьорнгіри, великі водяні змії.Вони хитрі, злі та сильні, а ще нападають на наші човни, інколи навіть на маленькі острови, що знаходяться поблизу їх ареалу. Нам невідомі їхні справжні розміри, бо більша частина тіла завжди знаходиться під водою. Відомо, що в них сильна внутрішня магія, бо вони використовують її як щит. 

-Тато, перш ніж я пішла до урвища, - почала Інґа, - сказав, що сьорнгіри почали нападати далі на північ, в сторону острова Аркас.

-Головним питанням залишається, навіщо їм туди.

Розвернувшись я покрокувала в бік дому. Інґа йшла поруч та почала безупину, щось розповідати про свої практичні заняття з мечем та луком, але я слухала її не уважно. Мої думку були зайняті завтрішнім днем. Днем розподілу.

Батько готував нас із сестрою з віку, коли ми змогли тримати меч у руках і не падати під його вагою. Сила, витривалість, стійкість - це те, що допоможе нам при розподілі, за його словами. Тому він кидав мене саму посеред лісу і казав вибиратись звідти самій, а сам зі своїм скрегітником летів додому. 

В один з таких днів мене майже з’їв ведмідь, але тоді мене врятував Ерік, за допомогою своєї магії яку, на той час, він вже рік практикував. Меґ дивлячись на це сказала: “Такі випробовування не допоможуть дітям дітям при розподілі, все вирішено при народженні”. Коли я сказала про це батькові, він сказав, що птаха не розуміє як важливо, щоб доньки генерала була якнайкращими воїнами якими тільки можуть стати, щоб не псувати його репутацію.

Ця думка сидить в мені досі і від неї хочеться кричати. Я не хочу засмутити батька, бо він витратив багато часу на мої тренування і підготовку, але якщо мене не вибере жодна тварина це ж не кінець мого життя. 

Із думок мене витягнуло запитання Інґи:

-Хвилюєшся?- вона подивилась на вхід до Вічного каменю, де буде проходити розподіл.

-Не сильно, - я вичавила з себе посмішку, - мої старання точно дадуть результат.

На цих словах я прискорилась, і майже побігла додому. Хотілось зняти із себе брудний одяг і зброю, піти кудись на пагорб в лісі де буде видно океан і забути, що завтра вирішується моє життя.

Пройшовши по стежці трохи далі ми звернули ліворуч, де знаходилась наша хата. Вона була невелика, але місця для чотирьох людей було достатньо. Стіни були кам’яні, а дах із соломи. Паркан складався з переплетеного тонкого гілля, міцніший ніж здається на перший погляд. На задньому дворі був хлів із худобою та склад.

Пройшовши паркан нас зустрів батьків крут - Вальтер, нічний вовк. Він лежав під навісом в тіні. Його сяючі лінії на шерсті були невиразними, хоча захід сонця робив їх трохи яскравішими, алевін майже не ворушився, щоб зберігати сили до настання ночі. Він підняв на нас свої очі.