12. Коли свято закінчується

- Андрійко - мій друг, давай повторюй, Гошо, - вкотре промовляв хлопчик до свого пернатого улюбленця.

- Друг, друг, - намагався впоратись із завданням папуга.

- Ось бачиш, уже краще, уже щось виходить, молодець, візьми горішок, - підбадьорював Андрійко Георгія.

       За процесом дресури спостерігав Мохіто і радів, що зміг допомогти малому повернути птаха. Зрештою друзі для цього і існують.  Ще сірий згадував свою нову знайому лабрадориту Матильду, яку так несправедливо вигнали з дому, коли вона стала не потрібна. Хоча йому і не зрозуміло, що такого поганого у вуличному житті – його все влаштовувало, бо він вільна тварина, яка має хороших людських друзів.

          Як то кажуть: «Про вовка – промовка», правда у нашому випадку про Матильду. Щойно Мохіто про неї думав, аж раптом вона поважно зайшла у двір. Кіт вирушив їй на зустріч.

- Мої вітання, пані Матильдо, як життя? – якомога ввічливіше промовив Мохіто.  

- Привіт, сірий, бачу Гоша уже оговтався після усіх цих пригод? – втомлено гепнулась прямо посеред двору лабрадориха.

- Як бачиш, учить нові слова в компанії друга. – відповів кіт.

- А, ну це добре, бо у нас дома тобто у них там такий безлад діється після нашого нічного шоу, - задоволено примружилась Матильда, - думають чи не визвати екстрасенса, щоб позбавитись від нечистої сили.

- Ого, серйозно ми їх налякали, - весело фиркнув Мохіто.

- Бяхандре хвилюється, що дізнаються, про його участь і виженуть, як  мене на вулицю, ото кумедний французик, - хитро зиркнула і продовжила, - то я йому сказала, щоб не боявся, бо на вулиці теж можна жити. Пообіцяла показати, де найкращі смітники. Ти би бачив його очі!

- Ох, жорстоко ти з ним, - глузливо відповів кіт.

        Тим часом на вулицю вийшло сімейство доберманів разом зі своїми людьми-друзями. Побачивши нову особу на своїй території усі одразу підійшли до Матильди і Мохіто. 

- Хто це у нас тут такий красивий? – Аліна присіла біля лабрадорити, яка тривожно схопилась з місця, – не бійся, я тебе не ображу.

- Рррр, це ж вчорашній чорний пес, - загарчав Граф.

- Заспокойся, друже, це Матильда, вона вчора нам добряче допомогла, коли ми визволяли пернатого. – примирливо замуркотів кіт.

        Поки звірі придивлялись один до одного, чоловік Аліни роздивився на нашийнику Матильди номер телефону і зателефонував, але якийсь знервований чоловік відповів, що той собака їм не цікавий і щоб більше не турбували їх по таким дрібницям.

- Як так можна! – обурилась Аліна, - для чого було заводити таку красу? Я ж бачу, що це не простий собака.

- А мала тямить, що говорить, - Матильда задоволено підставила голову для пестощів.

- Хороша, красуня, ми тобі знайдемо дім, де тебе будуть любити, - примовляла дівчина.

       Поки відбувалось знайомство з лабрадорихою на вулицю вибіг двірник Петрович, його хвилював цей натовп, бо певне знов задумали якусь каверзу – прибирай потім після них.

- Що тут коїться? – запитав той, взявши мітлу для більш серйозного вигляду.

- Ой, Петровичу, в нас гостя. Подивіться, яка красуня. Не годиться породистому псові вештатись вулицею. Зараз буду думати до кого звернутись, щоб прилаштувати її хоч тимчасово. – почала виправдовуватись дівчина.

- Гарний собака, великий, - придивився уважніше  двірник до Матильди, - може Аліно, хай би вона поки в мене побула – місця вистачить.

- Петровичу, ріднесенький, дякую, ви не подумайте, я буду шукати інші варіанти, але це не просто, бо вона уже не молода, - з надією на чоловіка поглянула дівчина.

- Той що? Подумаєш, я он теж уже старий, от і будемо разом поратись у дворі, - посміхнувся у вуса дід.

- Її звати Матильда, так на нашийнику написано, - радісно повідомила Аліна.

- Ну, пішли покажу тобі твій новий дім, не бійся я тебе не ображу, - Петрович підійшов ближче і навіть мітлу викинув, щоб не лякати тварину.

      Та Матильда навіть не думала пручатись, бо вирішила, що досить уже поневірятись, а з цією компанією точно не знудишся.

     Мешканці дому розійшлись по квартирах і Мохіто знов залишився на самоті.

- Ну, що чергова пригода скінчилась? – спустилась з дерева Матильда, яка спостерігала за цим усім.

- Таки так, але бачиш як усе добре вийшло. – ліниво відповів кіт.

- Згідна, сподіваюсь колишнім господарям Гоші і Матильди ця ніч надовго запам’ятається? – хитро зиркнула очима кицька.

- Скажеш таке, цю ніч і я ніколи не забуду. Це ж треба, виявилось усе правда, що ти казала, - відповів Мохіто.

- Хм, бачиш, а ти не вірив, - задоволено промовила руда.

- Та все таки дещо виявилось не правдою.

- Що ти маєш на увазі? – здивувалась Матильда.

- Ми хоч і зустріли не білого, а чорного пса, та виявилось, що це дуже хороший друг, - підсумував Мохіто.

- І не посперечаєшся.