9. Пан з Франції

        Мовчки звірі дійшли до великого гарного будинку, біля якого гарбузи світились вирізаними ротами та страшними очима. Зазвичай подібні прикраси виглядають досить симпатично, але тут вони викликали моторошні відчуття.

- Ну ось ми на місці, ходімо я проведу вас через задній двір, там є хвіртка для мене, - запросила з собою котів Матильда, і запитала у Мохіто – то який у вас план?

- Ну, ми… Я ще не знаю, на місці розберемось - чесно зізнався сірий.

- Що ж, тоді ідемо познайомлю вас з одним цікавим паном, може він що підкаже, - запропонувала вона.

Всі погодились, бо все одно ідей не було. Одне діло поцупити якийсь смаколик з балкона баби Оксани, а інше – визволяти з полону бранця.

      Рятівники підійшли до загону, де стояли охайні снопики сіна, дерев’яний напувальник і все виглядало дуже мило.

- Агов, Бяхандре, прокидайся французький ледацюго! – голосно гавкнула Матильда прямо біля вуха дивного баранчика.

- А, що? Хто будити муа? Матильдо, стара шкапо, що ти тут робити о такій пора? – обурено промекав баранчик.

- Знайомтесь, це Бяхандре, новий улюбленець наших господарів, - представила гостям мешканця загону Матильда, - а це Мохіто і Маркиза, вони тут в справі.

- Фе, Матильдо, яка ти груба. До вашого відома, я з самої Франції і належу до рідкісної породи Уессан. Ми найменші вівці і дуже рідкісні. Моє повне ім’я Сен Баха Уессан, у мене древній родовід і найкращі рекомендації…

- Ну досить, - перебила його Матильда, - хвалько. Якщо його не зупинити, то буде про себе до ранку розповідати. Не ображайся, малий, нам твоя допомога потрібна.

- Хм, ти постійно мене ображати, а тепер прийти просити про допомога? Як кажуть у вас: нахабність – друге щастя.

- Ой, перестань випендрюватись, бо вкушу… - загарчала Матильда.

Мохіто почав хвилюватись, і тому втрутився в цю дивну розмову:

- Вибачте, друзі, давайте заспокоїмось і почнемо усе з початку – мене звати Мохіто,  а це моя подруга, прекрасна Маркіза, ми хочемо визволити нашого друга, що потрапив у полон і напевно уже ніколи не вибереться з клітки. – якомога жалісливіше промурчав зеленоокий.

- Не розумію про кого ви говорити і нічого про це не знати, - відповів ображений баранець.

- Звичайно ти нічого не знаєш, бо папуга Гошка втік ще до того, як ти сюди потрапив, уже спокійно промовила лабрадориха.

- Навіть не уявляти, чому хтось хоче тікати з такого прекрасного місця. – замислився баранець. Йому навіть на думку не спадало, що комусь може не подобатись затишний загончик і різноманітні смаколики, якими балували улюбленця.

- Ну так, це поки ти їм не набриднеш, а тоді тебе… - не встигла вона закінчити речення, як Мохіто вирішив втрутитись.

- Покажіть краще куди треба іти, щоб знайти Георгія? – терпіння рятівників уже закінчувалось.

- Добре, Бяхандре, розкажи нам, чи давно всі втихомирились і чи відкритий прохід з твого сараю до будинку? – як ні в чому не бувало запитала Матильда.

- Хм, тільки заради наших гостей… З тобою, стара нахабо, я б і не розмовляв. – гордовито промекав баранець, - ходіть сюди, проведу вас через свій дім.

        І звірі зникли в темряві сараю, де був прохід в гараж, а звідти можна легко потрапити до будинку. Тваринам не треба світла, їх веде нюх і прекрасний слух, а коти до того чудово бачать у темряві. Примарна ватага пересувалась довгими коридорами величезного дому.