8. Для чого потрібні друзі?

      В двір забіг малий Андрійко, він дуже гірко плакав. Хлопчик гепнувся на лавку і нестримно ридав. Мохіто перелякано бігав навколо малого і нявчав, він не міг нічого зрозуміти. «Що коїться! Хто малого образив? Де той пернатий?  Хай хтось пояснить що трапилось!» - купа думок розривали котові мозок.

На прогулянку вийшла сім’я доберманів зі своїми друзями і побачивши зарюмсаного хлопчика не змогли пройти повз:

- Андріко, що сталось? Тобі щось болить? – присіла біля малюка сусідка Аліна.

- Иииии, вони його забрали! – ще більше почав плакати хлопчина.

- Заспокойся і поясни хто і кого забрав, - спокійно запитав чоловік Аліни Сергій.

- Ті люди у великому будинку, сказали, що Гоша то їх папуга і звеліли його віддати їм, - крізь сльози намагався розповісти скривджений хлопчик.

- Он воно що, дуже шкода, але якщо птах справді їх – нічого не вдієш, - спробувала заспокоїти Андрійка дівчина.

- Аліно, як ти не розумієш, він не хотів там залишатись! Гоша від них утікав. Ті люди ледь його зловили,  але їх було занадто багато. Вони ганялись за ним по усьому будинку, а на нас насварились, сказали, що ми злодії і прогнали! Вони погані і лихі! – голосно пояснював хлопець.

         Мохіто уже не чув чим закінчилась ця розповідь, бо помчав рятувати нового друга з полону. Він навіть не уявляв, як це зробити, але точно знав, що дарма вони образили малого і Гошу.

Першим ділом сірий вирішив знайти когось із воронової варти, щоб передати повідомлення Маркізі – її допомога у цій справі безцінна і, зрештою, вона точно не упустить таку пригоду.

      Дорогою до великих гарних будинків, де залишився бідолашний приблуда, кіт звернув у бік супермаркету – там завжди є хтось з миронового війська. Дорогою він усе думав про те, що недарма вони зустріли чорного пса, бо можливо усі ці казочки мають частину правди.

- Агов, шановний! – погукав кіт першого-ліпшого ворона, що зустрівся йому дорогою.

- Вечір добрий, - приземлився біля нього великий птах.

- Друже, перекажи Маркізі, що мені потрібна допомога? – швидко випалив Мохіто.

- Добре, варта доставить ваше прохання.

Бесіда зайняла всього хвилину і кіт стрімголов кинувся далі до цілі.

       Мохіто стрілою мчав до місця ув’язнення нового товариша, сподіваючись, що підмога прибуде вчасно. В темряві вулиці горіли зеленим вогнем очі розгніваного кота, як дві яскраві жаринки, здавалось ніби то ліхтар Джека швидко переміщався у повітрі.

         Сірий так поспішав, що не помітив перепону на своєму шляху і з розмаху протаранив щось велике і тепле. У відповідь почув страхітливе гарчання.

- Святі метелики, де я? – прийшов до тями сміливець в якого перед очима пурхали чи то метелики, чи то зірки.

- Кхм, перепрошую, я не встигла відійти і ви в мене врізались, - відповіла котові темрява.

- А хто ви? – спантеличено запитав кіт, - пахне псом, - ще не зовсім прийшовши до тями промимрив він.

- Та невже, це може тому що я лабрадор? Котику-муркотику, – зловісно відповіла темрява.

        Мохіто нарешті опритомнів і з загрозливим шипінням зайняв бойову позицію. Він нарешті зрозумів чому не одразу роздивився собаку – це була абсолютно чорна, як найчорніший кошмар тварина. В мить пригадались усі прикмети прийдешньої ночі, про які розповідав старий вуж. В кота від переляку ще більше здибилась шерсть, а з очей ледь блискавки не летіли.

- Агов, юначе, вгамуйтесь, вам зле? Чого ви так рознервувались? Зрештою це ви мене майже збили з лап, – обурився собака.

- Не наближайся до нього інакше пожалкуєш, що народилась! – до кота приєдналась войовничо налаштована Маркіза, вона швидко зреагувала на прохання свого друга про допомогу і уже нагодилася рятувати сірого.

- Здались ви мені, що за молодь пішла: не ввічливі, нервові… Куди котиться цей світ? – неквапливо покидала місце пригоди чорна буркотуха.

       Від руху великої тварини на вулиці загорілись ліхтарі і друзі роздивились величезного пса, що зовсім не збирався на них нападати, а скоріше образився на їх нахабство. Мохіто стало соромно за свою поведінку і він поспішив вибачитись.

- Агов, перепрошую, я ненавмисне в вас врізався, - навздогін кинув кіт, але на його вибачення ніхто не відгукнувся, тоді невгамовна парочка наздогнала лабрадора.

- Вибачте, будь ласка, я не хотів вас образити, - повторив вибачення кіт.

- А це знову ви? – нарешті на них звернули увагу, - я вже стара і недочуваю – то що ви хотіли?

- Ми вибачитись, та взагалі ми шукаємо нашого друга, папугу Георгія, - випалив Мохіто, він все одно трохи побоювався великого звіра.

- Що Гошка повернувся? Неочікувано, а ви звідки знаєте цього пернатого нахабу? – запитав чорний пес.

- Дозвольте представитись – я Мохіто, а це моя подруга Маркіза. – згадав про ввічливість кіт.

- Дуже приємно – Матильда, - обізвалась у відповідь лабадориха, - то що там з папугою?

- Він нещодавно до нас прибився і один дуже хороший хлопчик Андрійко з ним потоваришував, тому його засмутило те, що новий друг потрапив до тих жахливих людей, - вже сміливіше розповів сірий.