7. Знову пригоди?

- Нам кінець! Усім кінець! – волав на усе подвір’я переляканий папуга.

- Молодець, Гошо! А тепер спробуй: «полундра, всі на абордаж!» – на сходах у під’їзд стояв Андрійко вбраний справжнісіньким піратом, навіть прилаштував пов’язку на око.

- Гоша хороший! Гоша хороший! – лише видав у відповідь пернатий.

- Хороший-хороший, сідай до мене на плече і підемо за здобиччю. Там певне уже нас чекають.

- Друзі зустрілись з іншими дітьми, що переодяглись у кумедно-страхітливі костюми і уже разом почали вирішувати з чого б їм розпочати:

- То куди підемо? – запитав хлопчик, що був одягнутий в костюм скелета?

- Не знаю, майже усі під’їзди на кодових замках, а ті, де їх не має схожі на фільм жахів, - відповів інший, схожий на привида.

- Та й не для всіх це свято, може ну його, давайте краще на піцу? – благально подивився на товаришів міні-франкенштейн.

- А якщо піти на сусідню вулицю? – запропонувала маленька відьмочка.

- Діло кажеш! Там власні будинки і деякі люди їх навіть прикрашають на Геловін! Так, одразу буде видно, хто святкує, а хто ні! - одночасно загомоніли малюки, що були дуже задоволені своєю кмітливістю.

- Усі погодились, що треба іти в котеджне містечко, що було розташоване зовсім близько. По переду ішов Андрійко з папугою на плечі, хоча Гоша час-від-часу злітав і кружляв над веселою компанією викрикуючи різноманітні слова, чим ще більше їх смішив.

       Мохіто спостерігав за дітьми лежачи на гілці клена і так захопився їхнім щебетанням, що не помітив, як над деревом кружляє великий ворон. Лише, коли сусідня гілка прогнулась під вагою чорного велетня, кіт ліниво повернув голову в його сторону:

- О, Мирон, чого тобі? – непривітно буркнув кіт.

- І тобі привіт, друже, щось ти не в гуморі, - зауважив птах.

- Вибач, щось я справді сьогодні дратівливий, - котику стало соромно за свою поведінку, - так, що тебе привело в мій двір?

- В мене тут були справи неподалік і Маркіза попросила зазирнути до тебе, щоб запросити на святкування, бо таку ніч не годиться проводити на самоті.

- Пфф, теж мені свято, але я буду, бо вона знов на мене образиться. – погодився Мохіто.

- От і добре, тоді я полетів, бувай, сірий, - попрощався Мирон з котом.

      Кіт вирішив підкріпитись, бо ніч мала бути довгою і неспокійною, як і завжди, коли мова ішла про руду подружку. Але хвилювання прийшли звідки їх не чекали.