Розділ 7. Різдвяна ярмарка

Наступного ранку знову прийшов лікар. Він приходив щодня, незважаючи ні на що. Оглянув Маргарет і сказав нам, що вона йде на поправку, що все добре. Ще за тиждень вона почуватиметься значно краще. Головне — берегти сили.

Перед Різдвом захворіло багато людей, тому лікареві зовсім не вистачало часу навіть на себе. Він постійно був у когось, у нього завжди була робота.

А ми з Бертою зібралися на базар. Генрі залишили вдома й попросили його приглянути за Маргарет, поки ми будемо в місті. Ми виходили буквально на годину або дві.

Через хворобу Маргарет у нас довгий час не було ні настрою, ні бажання купувати дітям подарунки. Але тепер з’явилися і час, і можливість, і настрій. Учора ми з Бертою все обговорили й вирішили: Генрі подаруємо нові лижі. Він якраз збирався їхати з друзями в гори, у сусіднє місто, зовсім недалеко звідси. Хороші лижі йому точно стануть у пригоді. Він любить кататися і на лижах, і на санках — це буде для нього чудовий подарунок.

А Маргарет ми вирішили подарувати книги — збірки казок і дитячі повісті. Маргарет дуже любить читати. Це єдине, що приносить їй справжнє задоволення. Вони з Генрі зовсім різні. Генрі любить активний відпочинок, бігати з друзями. А в той час Маргарет любила науку. Вона була жадібна до книжок, читала постійно. Ми забороняли їй читати вечорами, щоб вона не псувала зір при світлі свічок. Краще було читати вдень, не напружуючи очі. Маргарет також любила малювати. У неї було багато здібностей і талантів. Можливо, колись вона стане письменницею чи поетесою, а може — художницею.

Але ми з Бертою знали одне: єдина дитина, яка може прославити нашу родину, сім’ю Шембронів, — це Маргарет. Як би ми не любили Генрі, для нього це була не його стихія. Можливо, він став би хорошим спортсменом у якомусь виді спорту, але він ще не знайшов себе. Він був дуже активною дитиною.

Коли ми вийшли до центру міста на ярмарок, як завжди, там панувала справжня феєрія. Було людно, гамірно, і ми почали пробиратися крізь натовп, роздивляючись прилавки з товарами. Ми шукали палатку, де продавали лижі. Щороку до нас приїжджали продавці з півночі — з чудовим асортиментом.

Хвилин за двадцять пошуків ми нарешті знайшли потрібну палатку. Продавці були майже зі Скандинавії — чи то з Данії, чи зі Швеції, я точно не знав. У них були прекрасні лижі. Дорогі, але ж для дітей хочеться найкращого. Ми з Бертою можемо потерпіти — як і завжди.

Ми взяли справді гарні лижі. Ціна кусалася, але що не зробиш заради сина.

"Може, з цими лижами Генрі підкорить якісь вершини", — сміялися ми з Бертою.

Купивши лижі й проштовхуючись крізь натовп далі, ми раптом побачили вивіску: книжковий ярмарок. Це був окремий прилавок. Ми підійшли ближче. Спиною до нас стояла маленька дівчина в красивій білій шубі, яка стояла до нас спиною.

— Вибачте, а де продавець? — запитала Берта.

Дівчинка швидко обернулася. У ту ж мить моє обличчя стало кам’яним. Я впізнав її. Це була та сама дівчинка, яку я бачив учора.

Вона швидко подивилася на Берту, потім на мене. Впізнала мене, але зробила вигляд, що ми незнайомі.

— Я продавець.

Берта усміхнулася.

— Ти дуже маленька для продавця.

— Зате я дуже розумна. Що вам потрібно?

— У нас є донька. Вона дуже любить читати, — сказала Берта.

— А що саме вона любить читати? — запитала дівчинка.

— Вона любить казки. Любить історії, повісті.

— Я зрозуміла. Можете більше не продовжувати, — усміхнулася дівчинка й знову подивилася на мене. Її погляд був холодний.

Після цього вона обернулася до нас спиною, розстібнула свою шубку — і вже за кілька секунд знову повернулася. У її руках було шість книг. Яскравих, із красивими обкладинками.

Берта взяла книги, переглянула їх, перегорнула сторінки — і була щиро здивована якістю.

— А звідки ці книги? Це дуже дорога типографія. Ми раніше такого не бачили. Обкладинка, ілюстрації…

— Ці книги надруковані в Гамбурзі, — відповіла дівчинка. — Гарні обкладинки. І гарні ілюстрації до казок.

Берта ще раз переглянула книги — їй вони дуже сподобалися. Мені також, але я намагався не подавати виду. Вона подивилася на мене й сказала:

— Вони нам дуже підходять. Скільки вони коштують? — запитала Берта.

— Безкоштовно, — відповіла дівчинка.

— Безкоштовно?

— Так. Скоро Різдво. Ви робите подарунки дітям — чому б і мені не зробити подарунок вам?

— Але ж ви самі купуєте ці книги, привозите їх. Який сенс віддавати їх просто так? — не вгавала Берта.

— Не хвилюйтеся за мене і за мої гроші, — відповіла дівчинка. — Просто прийміть подарунок. Я зробила свій подарунок. А ви зробіть подарунок своїй доньці.

Берта подякувала й обійняла дівчинку. Я також подякував їй. Потім сказав Берті, що нам уже час іти.

Ми зробили кілька кроків уперед.

— Почекай, Берто, — сказав я. — Іди трохи вперед. Я хочу дещо запитати у цієї дівчинки.

Підійшовши до цієї дівчинки, я запитав:

— Що ти тут робиш?

Вона усміхнулася.

— Я ж тобі, Олівер, учора розповіла, що я тут роблю. Я дарую людям свято і подарунки.

— Але для чого ти подарувала нам ці книги?

— Олівер, ти такий смішний. Твоя донька любить книги — це прекрасний подарунок. Безкоштовно. Тим паче, що через її хворобу у вас цього місяця залишилося не так багато грошей.

— Дякую, але це було зайвим.

— О, що ти, Олівер. Найприємніше, що може бути на Різдво і взагалі, — це дарувати дітям радість, сміх і враження. Діти відрізняються від дорослих тим, що в їхніх душах ще немає темряви, розумієш? Там ще не оселилося зло. Там живе добро. Тому ми повинні дарувати дітям хороші емоції й щасливі миті, щоб вони й надалі вірили в добро.