Розділ 2 Гренцих

Пішовши до центру міста, де розташовувався базар і працювали крамниці, я йшов нашою вулицею, яку по коліна замело снігом. Не так уже й часто стільки снігу випадає на Різдво, подумав я. Та наша вулиця сяяла. У вікнах горіло світло, мига́тіли свічки. У деяких домівках крізь шибки було видно прикраси, ялинки.

Дух Різдва оселився на нашій вулиці. Він заполонив усе наше маленьке місто, кожну вулицю, кожен будинок.

Я обожнюю Гренцих. Це невелике місто неподалік гір. Людей у нас живе небагато, зате природа тут дивовижна: річки, гори, свіже повітря. У мене ніколи не виникало бажання покинути свою маленьку батьківщину, своє рідне місто. Як кажуть, де народився, там і згодився.

Коли я дістався центру міста, там уже зібрався великий натовп людей. Була друга година дня, і за кілька годин мало почати сутеніти, тож часу на покупки залишалося не так уже й багато. Людей було стільки, ніби сьогодні мало відбутися якесь дійство — вистава чи ярмаркове свято.

Я проштовхувався поміж людей, намагаючись роздивитися, що цього року приготували для покупців місцеві продавці, чим вони вирішили здивувати містян.

Біля кожної лавки збиралося щонайменше півтори, а то й дві дюжини людей. Перед очима базар розкрився, мов жива різдвяна казка. На дерев’яних прилавках лежали різьблені ялинкові іграшки — ангели з тонкого дерева, зірки, пофарбовані вручну, скляні кулі з тьмяним блиском свічок. Між ними висіли солом’яні прикраси, перев’язані червоними стрічками, і маленькі дзвіночки, що тихо дзвеніли від кожного подиху вітру.

Поруч продавали солодощі: медові пряники у формі сердець і янголів, горіхи в карамелі, загорнуті в папір, та сушені яблука, нанизані на нитки — саме ті, якими прикрашали ялинки в домівках. Запах кориці, меду й гарячого цукру змішувався з морозним повітрям, створюючи відчуття тепла посеред зими. І я на мить відчув, як Різдво все ж знаходить шлях до мого серця, навіть у цей тривожний час.

Поки я ходив базаром, сніг сипав із неба безупину. Минув час, я зробив усі покупки: купив дітям солодощі, кілька різдвяних прикрас для ялинки. Саму ж ялинку я вирішив принести завтра — піти до сусіднього лісу на краю нашого міста, тим паче, що він був зовсім близько від нашого дому.

Вийшовши з натовпу, я попрямував у бік дому, поволі віддаляючись від базару. Кроки ставали дедалі важчими — вулиці були щедро засипані снігом. Я намагався йти вже протоптаними стежками, та все одно було важко: ноги грузли, кожен рух вимагав зусиль.

Потрібно було чимало сил, щоб долати вулицю за вулицею, тим паче що зі мною була важка сумка. Але я йшов далі, тримаючи в думках лише одне — як повернуся додому й принесу до нашого дому хоч трішки Різдва.

Хвилин за сорок я вже був на своїй вулиці. Витративши останні сили, я розумів, що потрібно ще пройти метрів двісті до свого дому. Йдучи нашою вулицею, я чув, як із деяких будинків лунали різдвяні пісні. У певних оселях і в окремих сім’ях здавалося, ніби Різдво вже настало.

Родини збиралися разом у теплих домівках, готували їжу, проводили час поруч одне з одним, співали пісні, молилися Богові. Мені теж цього хотілося.

Я сподівався, що Маргарет стане краще за кілька днів і що ми зустрінемо Різдво вже в зовсім іншій атмосфері. Я вірю в краще й молюся Богові щогодини за свою доньку.