Розділ 5.

Чарлі різко розплющив очі й глибоко, жадібно вдихнув повітря. Навколо не було ні лікарняних стін, ні моніторів, ні кисневої маски. Він лежав у своєму ліжку у власній квартирі. Сонце пробивалося крізь штори, освітлюючи знайому кімнату. Чоловік швидко підвівся, торкнувся своїх грудей — серце билося рівно й міцно. Хвороба зникла, наче її й не було.

Але в квартирі панувала тиша. Одразу згадавши про свого вірного улюбленця, Чарлі кинувся на кухню, потім у вітальню, але чорного кота ніде не було. На столі лежали старі газети, а біля дверей — порожня мисочка.

Одягнувши своє темне пальто, Чарлі вибіг на вулицю. Весь день він блукав містом, розклеюючи на стовпах оголошення з малюнком свого улюбленця та великим написом: «ЗАГУБИВСЯ КІТ». Настала ніч, знову почався дрібний дощ, і зневірений чоловік повернувся до свого під'їзду. Його серце стискалося від болю — він був живий, але його рятівник зник.

Повільно піднявшись на свій поверх, Чарлі підійшов до дверей квартири. Він уже дістав ключі, як раптом почув тихий шурхіт знизу.

Чоловік опустив погляд і завмер від невимовного подиву.

На килимку перед дверима сиділо двоє. Прямо по центру, живий і неушкоджений, сидів його повністю чорний кіт Вуглик, який віддано дивився на хазяїна своїми величезними зеленими очима. А поруч із ним, поклавши велику голову на лапи, лежав великий білий пес із червоним нашийником та шрамами на спині. Грім тихо помахав хвостом, ніби вітаючись.

У Чарлі перехопило подих. Ключі з брязкотом упали на підлогу. Чоловік миттєво опустився на коліна, не стримуючи сліз, які покотилися по його щоках. Він міцно притис до себе чорного кота, який одразу голосно й затишно замурчав, уткнувшись носом у його плече. Вільною рукою Чарлі обійняв великого білого пса, запрошуючи його досередини. Грім тихо ткнувся мокрим носом у щоку чоловіка.

Минуло кілька тижнів. На вершині високого зеленого палого, з якого відкривався неймовірний краєвид на величезне місто у променях вечірнього сонця, сиділи троє.

Чарлі спокійно дивився на захід сонця, тримаючи руку на спині білого пітбуля, який задоволено мружився від теплого вітру. А на колінах у чоловіка, згорнувшись слухняним клубочком, дрімав чорний кіт. Вони пройшли крізь самотність, хворобу, занедбані двори та саму смерть. Але тепер вони були разом. І тепер вони були справжньою, нерозлучною родиною.

«Навіть якщо весь світ проти тебе, десь на тебе чекає той, хто стане твоїм домом».