Розділ 2.

Затишні вечори обірвалися раптово. Одного дня Чарлі не зміг підвестися з ліжка, а його дихання стало важким і переривчастим. Вже за годину квартиру заповнив різкий шум сирен, і чужі люди на ношах забрали хазяїна. Вуглик кинувся слідом, непомітно вислизнувши крізь прочинені двері у ніч.

Кіт біг за машиною швидкої допомоги крізь усе місто, орієнтуючись на знайомий запах та пронизливий звук сирени. Миготіли холодні лікарняні коридори, плескали білі халати, але чорна тінь була спритнішою. Вуглик прослизнув у палату в ту саму мить, коли за лікарями зачинилися двері.

Чарлі лежав на білому ліжку, обплутаний безліччю трубок. На його обличчі була щільна киснева маска, а великий монітор поруч монотонно й тривожно пікав, показуючи зелені лінії. Вуглик одним м'яким стрибком опинився на ліжку. Він обережно підійшов до грудей хазяїна, згорнувся клубочком і притиснувся до нього, намагаючись віддати все своє котяче тепло. Чарлі важко заплющив очі й ледь помітно ворухнув пальцями, торкнувшись чорної шерсті.

Раптом у палаті стало нестерпно холодно. Зелені цифри на моніторі почали стрімко падати. Екран замиготів, а звук приладу став переривчастим.

Двері палати повільно відчинилися. До кімнати зайшла висока постать, повністю загорнута в чорний балдахін. Обличчя не було видно — лише суцільна темрява під глибоким каптуром. У кістлявій руці фігура тримала довгу гостру косу, яка тьмяно блищала в напівтемряві. Це була Смерть.

Вуглик миттєво підхопився на лапи. Навіть перед цим крижаним жахом він не відступив. Кіт вигнув спину дугою, його шерсть стала дибки, а очі заблищали відчайдушним зеленим вогнем. Він закрив собою груди Чарлі й глухо, грізно загарчав, випускаючи кігті. Маленький чорний кіт готовий був битися зі Смертю за свого єдиного хазяїна.

Жнець зупинився біля ліжка. Повільно, без жодного поспіху, він підняв свою вільну руку в чорній рукавичці. Кістляві пальці пройшли повз кота і м'яко торкнулися чола Чарлі. Монітор видав довгий, безперервний писк. Пряма лінія. Душа Чарлі тихо залишила тіло, і Жнець повернувся, щоб піти геть.

Вуглик замовк. Його серце стислося від невимовного болю. Він подивився на нерухомого хазяїна, потім на фігуру в чорному, яка вже йшла до виходу. Кіт не збирався залишатися тут один. Стрибнувши з ліжка, Вуглик рішуче побіг слідом за Жнецем, готовий супроводжувати Чарлі навіть туди, звідки немає вороття.