Розділ 1.

Холодні краплі зливи безжально били по асфальту. Вулиця великого міста вирувала: дорослі куталися в плащі, перехожі поспішали до метро, парасольки миготіли одна за одною. Ніхто не дивився під ноги.

Посеред тротуару, прямо у глибокій брудній калюжі, стиснувшись у маленьку грудочку, сиділо кошеня. Воно було повністю чорним, як вуглинка, і лише його величезні зеленувато-жовті очі, повні сліз, виділялися в сутінках. Вода стікала по його хутру, лапки тремтіли від холоду. Кошеня жалібно нявкнуло, але звук його голосу потонув у шумі машин та тупотінні сотень черевиків. Хтось зачепив його краєм пальта, мало не штовхнувши глибше у воду. Малюк лише дужче зажмурився і притис вушка.

Раптом потік ніг зупинився. Перед калюжею виросла постать чоловіка у темному довгому пальті.

Вуглик — так згодом назвуть малюка — несміливо підняв голову. Чоловік, якого звали Чарлі, не пройшов повз. Він повільно присів на навпочіпки, абсолютно ігноруючи те, що його штани миттєво промокли від брудної води.

Чарлі повільно, щоб не налякати кошеня, протягнув уперед великі, теплі долоні. Малюк завмер, дивлячись на обличчя незнайомця. В очах чоловіка не було байдужості — лише тиха турбота. Кошеня зробило один невпевнений крок уперед і ткнулося мокрим носом у його пальці.

Наступної миті Чарлі обережно підхопив чорний клубочок обома руками, підняв і надійно сховав під своє пальто, ближче до грудей. Вуглик миттєво відчув, як по тілу розливається довгоочікуване тепло. Він почув спокійний, розмірений стукіт серця свого рятівника і вперше за довгий час тихо замурчав.

Двері квартири зачинилися, відсікаючи шум зливи. Чарлі одразу загорнув малюка в сухий пухнастий рушник і обережно витер мокру шерсть. На кухні вже за кілька хвилин з'явилася невелика мисочка з теплою їжею. Кошеня їло жадібно, раз у раз озираючись на свого рятівника, наче боялося, що це все — лише сон. Чарлі сидів поруч на підлозі й з посмішкою спостерігав за ним.

Минали тижні, а за ними й місяці. Маленький безпритульний малюк перетворився на красивого, стрункого чорного кота з блискучою шерстю та тими ж величезними, відданими очима.

Їхні дні підпорядковувалися простому й затишному ритму. Щовечора, коли Чарлі повертався з роботи, Вуглик уже чекав його біля дверей. Чоловік сідав у своє улюблене велике крісло біля торшера, розгортав свіжу газету, а чорний кіт миттєво влаштовувався у нього на колінах. Чарлі повільно гладив кота за вушком, а Вуглик заплющував очі й вурчав так голосно, що, здавалося, цей звук міг зігріти всю кімнату.