Частина 40. Йенардин

Кіра

У протилежній стіні від екрану трансформувалися і відчинилися двері. Помітивши це хлопці знову злякалися.

— Ви звикнете. - я посміхнулася і попрямувала до дверей, паралельно розповідаючи. - Отже, почнемо з основ. Ця база – мій дім. Прошу ставитись з повагою. - я увійшла у двері, слідом зайшли хлопці. - Йен відкрила для вас кімнати, де ви знайдете все необхідне для життя. - я повернулася до хлопців і показала на двері, що з'являються в стінах.

— Твоя кімната також тут? - запитав Лукас.

— Куди я від вас подінусь? - я посміхнулася і вказала на ліві двері, підсвічені червоним. - Це моя кімната, але вам туди поки заходити зарано.

— Чого ми там не бачили! - засміявся Джаред і інші підхопили його сміх.

— Так, речі занесете пізніше. - сміючись сказала я. - Йдемо далі.

Перед нами відчинилися двері в коридор.

— Особливість цього місця в тому, що всі необхідні кімнати та інструменти тут з'являються за потребою і зникають, щоб не займати місце. – сказала я.

— Стій, це як? - спохмурнів Рексар. - Куди вони зникають та звідки беруться?

— Хммм.. – я задумалася. - Ну дивись. Ви спорядження принесли, щоб я підлатала?

— Ну так, чого відмовлятися, коли ти сама запропонувала! - посміхнувся Джаред.

Після його слів стіна праворуч почала мерехтіти, а коли мерехтіння розвіялося – перед нами постала скляна перегородка в майстерню з верстатом, сканером, комп'ютерами та всіма необхідними інструментами.

— Зрозуміли, як це працює? - усміхнувшись я запитала у хлопців, на що ті згідно кивнули. - Чудово. - на мить я задумалася. - Йен, нам потрібен ліфт!

— Будь ласка. - обізвався голос із темряви.

Перед нами відчинилися великі двері ліфта, всередині якого грала дратівлива музика.

— Ха ха, Йен! - я закотила очі і зайшла в ліфт. Обернувшись на хлопців, я помітила, що ті, з побоюванням, так і стоять на місці. - Особливе запрошення потрібно?

— Кіро, тобі не здається, що це все.. дивно? - насторожено спитав Рексар.

— Заходьте, нагорі ви все зрозумієте. - кивнула я, після чого хлопці неохоче все ж зайшли в ліфт.

— Кіро, хто така Йен? - запитав Майкл.

— Йєн – свідомість цього місця. Вона тут усім керує. Це повністю її територія, а ми тут гості. - відповіла я.

— Тобто вона штучний інтелект? - Джаред здивовано глянув на мене.

— Ні. - я засміялася. - Йен душа Світочі, як Інар у Світочі Кіцуне. Вона так розвинулася через постійний контакт зі мною. А я просто мешкаю тут під її захистом.

Двері ліфта відчинилися і ми вийшли на уступі вершини гори.

— Світоч перевертнів тисячі років зберігала моя сім'я. І їх убили під час замаху на цілісність балансу Світочів Рас. Тому я й розлютилася, коли ви викрали Світоч Кіцуне. – тихо сказала я.

— Кіро, стій, почекай! – зупинив мене Джаред. - Але якщо твоя сім'я зберігала Світоч перевертнів, це означає, що ми повинні бути…

— В Йенардині.. - прошепотів Рексар і підійшов до краю уступу. - Як це можливо..? Я думав, що ліс згорів! Усі так думали! - чоловік обернувся на мене.

— Пройшла тисяча років, Рексар. - я знизала плечима. - Йен відновила Святий ліс і приховала його щитом від зовнішнього світу.

— Йен.. Вона душа Йенардіна… - приголомшено сказав чоловік, на що я кивнула.

— Ви можете бути тут скільки забажаєте, і прилітати, коли потрібно. - усміхнувшись сказала я. - Якщо ви погодитесь, то це місце може стати нашою базою.. нашим домом. 

— Запрошуєш пожити з тобою? - засміялися хлопці. – Ми тебе ще не познайомили з нашими батьками!

— Упаси диявол комусь таку невістку, як я! - я засміялася, а хлопці мене підтримали. - До речі, зайдете до мене до майстерні, видам вам візори. Якщо щось потрібно, що завгодно – можете кликати Йен, або мене. - я розвернулася і пішла до ліфту. 

— Чекай! - хлопці обернулись на мене. - То що тепер? 

— Давайте візьмемо відпустку? - я потисла плечима. - Не знаю як ви, а я дуже втомилась за останній місяць. 

— То що, будемо купатися в гірських калюжах і відпочивати? - хмикнув Мордо. 

Не встиг той договорити, як під його ногами виникло заглиблення ледь не в метр, наповнене водою, і хлопець провалився по пояс в “калюжу”. 

— Чорт забирай! - він сперся руками на край кам’янного виступу і виліз, забризкавши водою сусідніх найманців. - Це, бляха, не смішно! 

— Взагалі то смішно. - тихо відповіла Йен, з’явившись поруч зі мною.

— Так, будемо купатись, тренуватись і відпочивати. - підсумувала я. - Це ж всього лиш невелика відпустка! Ну що може піти не так? - я посміхаючись розвела руками.