Частина 39. База

На підльоті у мене спрацював сигнал на браслеті, і я вийшла в кабіну пілота. Рексар зайшов слідом і сів у сусіднє крісло.

Перед нами простягся степ, а вдалині виднілося селище.

• Хлопці, всі готові? - крикнула я з легкою усмішкою. - Сидіть смирно і не робіть різких рухів! - я видихнула і прошепотіла. - Сподіваюся цього разу вийде.
• Цього разу? - запитав Рексар.

Не встигла я відповісти, як корабель вкрився синім сяйвом і поринув у пітьму.

• Кіро, якого біса відбувається?! - почула я із загальної каюти крики хлопців.
• Тихо всі! Не смикайтеся! - прогарчала я і, заплющивши очі, зв'язалася по ментальному зв'язку з силовим полем. - Ну давай, давай хороша, впусти нас .. - тихо прошепотіла я.

Минуло близько хвилини, після чого пітьма розвіялася і корабель стрімко понесло вперед над густим лісом до гори.

Відпустивши штурвал, я полегшено зітхнула і встала з крісла, подавшись до хлопців у спільну каюту.

• Усі живі? – я оглянула переляканих присутніх. - Прекрасно!
• Що це було..? - ошелешено запитав Джаред.
• Силове поле із власною свідомістю. - я знизала плечима.
• Ти сказала, що сподіваєшся, що цього разу вийде. - сказав Рексар, зайшовши до кімнати слідом. - Що ти мала на увазі?
• А так, минулого разу, коли я намагалася привезти сюди друзів - силове поле спопелило їх на місці. - я ніяково знизала плечима.
• Що? - вигукнула хлопці. - Кіро, ти охреніла?!

Майк схопився з крісла і притис мене до стіни. Його підтримали вигуками та інші присутні.

• Гей! Та ви чого?! - я звільнилася із захвату, вдаривши Майка в коліно. - Все ж добре, всі живі!
• Ми що, сідаємо? - запитав Лука, відчувши вібрацію. - А хто керує глайдером?
• О, повір, тут ми б не змогли ним управляти, навіть якби захотіли! - я засміялася і пішла в багажний відсік. - Хлопці, беріть їжу та спорядження. Що зможу - підлатаю. 

Рексар 

Кіра вийшла з корабля і всі погляди обернулися на мене.

• Рексар, ти знаєш, куди саме вона нас притягла? - зацікавлено спитав Джаред.
• Чесно, хлопці? - я сперся на двері. - Гадки не маю. Але зараз нам краще піти за нею, доки вона ще в якусь пригоду не влипла.

Хлопці майже синхронно закотили очі і вийшли з глайдера за нашим ходячою проблемою. Вийшовши останнім, я побачив, що ми припаркувалися у великому ангарі всередині скелі, де, крім нашого глайдера, стояли ще десяток різних літаків та гелікоптерів різних епох.

• Не відставайте! - гукнула нам Кіра, підходячи до дверей ангара. – Мені ще треба встигнути провести вам екскурсію!

Поспішивши за нею, ми ввійшли в довгий коридор, на іншому кінці якого були ще одні двері, через які ми вийшли у велику купольну кімнату заввишки 10 метрів. На дальній стіні був величезний екран, а навпроти ще одні двері, що вели до наступного коридору.

• Кіра! Ти спостерігала як ми дивилися СуперБол на маленькому екранчику глайдера і мовчала?! - зі сміхом обурився я, але дівчина не відповіла.
• Привіт, Кіро. Тебе давно не було. - почули ми голос за спиною і всі одночасно обернулися до центру кімнати, тримаючи зброю наперевіс.

В центрі кімнати стояла дівчина, одягнена як мисливець давньої епохи Валірії. Її тіло мерехтіло і ми приголомшено задивилися на дівчину, не прибираючи все ж таки зброї.

• Хлопці, розслабтеся! - загарчала на нас Кіра і ми опустили зброю. Вона продовжила. - Привіт, Йен! Дякую, що впустила нас!
• Твої друзі.. - запитала дівчина, опустивши голову набік і розглядаючи нас. - Це вони були в Японії? 
• Вони свої. – відповіла Кіра. - Відкрий, будь ласка, папку Друзі, підрозділ Сім'я на моєму особистому сервері та дай їм біометричний доступ на Базу.
• Ти впевнена? - запитала дівчина. - Останній раз, коли ти давала біометричний доступ…
• Я впевнена. - Кіра насупилась. - І ми домовилися не порушувати більше цієї теми.
• Вибач. Доступ буде виданий за кілька хвилин. - дівчина в центрі кімнати схилила голову і розчинилася в повітрі.
• Спасибі, Йен. – тихо сказала Кіра, після чого звернулася до нас. - Хлопці, можете заносити з глайдера все, що потрібно в цю кімнату. Як буде готовий доступ - я покажу вам все, що тут є.

Сказавши це Кіра взяла з дивана якусь консоль і екран швидко ожив. Потім один за одним на екрані з'являлися наші досьє, причому дуже докладні.

• Звідки в тебе ця інформація? - насторожено спитав я, підходячи ближче.
• Джерела мати треба. - ухильно відповіла Кіра.
• Ти в курсі, що коли ти так відповідаєш – тебе прибити хочеться? - роздратовано сказав Джаред, у чому я його підтримав.
• Кіро, для кого ти збирала на нас досьє? - задав я питання, вже зриваючись на рик.
• Для себе. Мені треба знати, з ким я живу, працюю і чи можу я їм довіряти. – тихо сказала Кіра.
• А хто була ця красуня. Йен, так? - спитав у мене Майк, що вже повернувся разом з хлопцями.
• Йен, вона... хм.. Вона як Інар. - Кіра посміхнулася. – Зараз все покажу.
• Доступи видано! - проголосив голос. - На ваші комунікатори я надіслала всю інформацію. І Кіро, зайди потім в медичний блок. 
• Спасибі, Йен! – Кіра відкинула консоль назад на диван і обернулася до нас. – Ну що, на екскурсію?