Частина 38. Летимо додому

— Кіро, куди ми летимо? - в рубку керування зазирнув Джаред. 

— Та почекайте ви хвилинку і я вийду та все розкажу! - я змахнула руками. - Я ж збиваюсь через вас! 

Пирхнувши, чоловік зник у дверях, а я якраз закінчила вводити координати. Зітхнувши, я встала і вишла в каюту до хлопців. 

— Дивіться хто зволив явитись! - хлопці засміялись.

— Слухай, а розкажи як ти зробила.. те що зробила з Ютані? - Рексар зацікавлено розглядав мене. - І чому тільки зараз проявляєш такі здібності, крихітко? 

— Хмм.. - я всілась за стіл. - Це.. не те що б мої здібності. Мені допомогли. 

— Хто? - Рексар теж сів ближче. 

— А от це складніше питання. - я опустила очі, розглядаючи свої долоні. 

Чомусь обличчя цього чоловіка весь час намагалось втекти з моєї пам’яті. І не тільки обличчя, адже я більше не могла пригадати ні його голосу, ні рухів. Всі інші духи, яких я бачила, були чіткі як наяву, а він залишався розмитою тінню. І чому мене не полишає думка, що це до біса важливо?!

— Ого як задумалась.. - присвиснув Джаред. - Я майже чую як в неї мізки рухаються. - сказав він і всі розсміялися, відволікши мене від роздумів. 

— Гаразд, про це пізніше. - сміючись сказав Рексар. - То що, готова перед Еларом відповісти на мільйон і одне запитання, а також вислухати його буркотіння з приводу проломленої стіни? 

— Ми летимо не до Елара. - я відкинула волосся на бік і уважно глянула на свою команду. 

— А куди ж тоді? - Майк зістрибнув зі столу і зробив пару кроків у мій бік. 

— Хлопці.. Я думала про те, що ви мені сказали. - я ковтнула і опустила очі. - Що я ваша сестра. Але я не хочу, щоб ви загинули через мене. 

— От тільки не тобі це вирішувати. - Джаред вийшов вперед. - Ти постійно ризикуєш життям заради кожного з нас. Наприклад коли мене поранили - ти готова була здатися, лиш би захистити нас. 

— Або коли я помирав від отруєння рідкісним видом аконіту, який не лікується отрутою василіску - ти забрала мій біль та частину отрути, врятувавши мене. - встав з місця Лука. 

— Ти віддала мені свою кров, коли мисливці порізали мене аконітовим клинком. - встав Мордо. 

— Ти пожертвувала замовленням та клієнтом, якого ми мали охороняти, щоб врятувати мене. - піднявся Стів. 

— Тож не дивуйся, що ми ризикуємо заради тебе. - Рексар підійшов ближче і поклав руку мені на плече. - Ти наша сестра і вже нікуди від нас не дінешся. 

— Чорт.. я приречена.. - з посмішкою підсумувала я. 

— Ага. - хором сказали найманці і розсміялись. 

— Тоді я маю дещо вам показати. - я підняла очі і уважно подивилась на друзів. - Ви моя сім’я і час вже перестати тинятись з баз Віктора та Джая до Відьмаків і назад. - я всміхнулась. - Ми летимо до мене додому.