Частина 34. Порятунок

За мить все змінилось. Вогонь у очах Ютані перетворився на ледь помітні іскри, а обличчя Лорда перекосило від болю. Опустивши очі я побачила, що з його грудей стирчить лезо меча. Щойно меч дістали - Ютані впав на підлогу без свідомості, тим самим відпустивши мене з ментального блоку. Закашлявшись, я також впала на коліна. Все тіло болить, кожен м’яз, кожна кістка. На адреналіні я цього мабуть не помічала, але зараз це накрило мене хвилею. 

Побачивши перед собою чоботи я, важко дихаючи, підняла очі. Рексар.. 

• Що.. ти тут робиш..? - мій голос зривався на хрип. 
• Тебе рятую, притрушена. - мене швидко підхопили на руки. - Цей виродок щось тобі зробив? 
• Тільки зачепив мою гордість.. - пошепки відповіла я. 
• Ну тоді він труп.. - Рекс ледь всміхнувся, але я бачила в його очах занепокоєння. - Хлопці зачищають охорону. Чим ти взагалі думала, йдучи сюди сама?! - мені дали легкий потиличник, від чого я замружилась і сильніше притиснулась до грудей найманця. 
• Думала, що зможу захистити вас і не наражу на ризик.. - відповіла я тихо. 
• Чорт.. - я майже чула лайку в голові Рексара, яку той стримував. - Гаразд, потім розберемось з цим. Зараз який план? Можемо йти? 

За час нашої невеличкої розмови ми дійшли (точніше дійшов Рекс, а мене донесли) до двору з військовою технікою. 

• Ні. Мені треба до Світочі. - впевнено відповіла я, відсторонившись і спробувавши злізти, але мене тримали міцно. - Рекс, я серйозно. Це важливо. 
• Настільки важливо, що ти була готова на все заради цього? - він уважно подивився мені в очі, зупинившись.
• Так. - впевнено відповіла я. 

Пройшла хвилина тиші поки чоловік обдумував все, але все ж поставив мене на ноги і звернувся по комунікатору до команди. 

“Хлопці, притягніть бойову броню і комунікатор для Кіри.” - сказав він, не зводячи з мене погляду. - “Терміново. А то мала простудиться.”

“Летимо, Рекс. А малій передавай, що будуть їй непереливки за те, що втекла.” - почувся голос Джареда. 

“Знову.” - сказав Лука. 

“Ми тут ще не закінчили. Всі до внутрішнього двору, до моноліту. Майк - ти готуй глайдер до зльоту. Підбереш нас коли закінчимо.” - роздав накази Рексар і відключився, знову глянувши на мене. 

• Кіро, якщо він хоч пальцем тебе торкнувся.. просто скажи.. - ледь не прогарчав найманець, озвучуючи свої думки. 
• Все гаразд. Я доросла дівчинка, і взагалі то сама впоралась би… - тихо відповіла я, склавши руки на грудях. 
• Ага.. я вкурсі... Але дивись при Джареді такої дурні не ляпни, а то він реально тобі вуха повідриває. - чоловік ледь всміхнувся. 

За пару хвилин до нас підбігли Філ і Джаред. Зупинившись в пару кроках, вони спочатку подивились на мене, стоячу майже голою і з скривавленим ротом, потім перевели потемнівші погляди на Рексара, але той у відповідь майже непомітно качнув головою. 

• Якщо ви закінчили грати в дивоглядки - можна мені вдягнутись?! - я невдоволено потупцяла на місці і розвела руки, показуючи що я стою в одній білизні. 
• Звісно, мала.. - до мене підбіг Джаред і допоміг швидко натягнути броню. - Ти як? 
• Жива, і на цьому дякую. - буркнула я, натягуючи штани. 

“Інар, чорт забирай, ти живий?!” - намагалась докликатись до духа я. - “Бляха, в мене у свідомості труп Духа Світочі..” 

“Живий, Первородна.. скучила за мною?” - тихо, ніби здалеко відповів голос і я стрепенулась. 

“Неймовірно скучила! Я біжу до Світочі. Будь напоготові.” - відповіла я, після чого перевела погляд на своїх хлопців, кивнувши їм в сторону внутрішнього двору. 

Зірвавшись на біг ми пронеслись повз зацепенівших солдатів. 

• Чому вони не атакують? - нерозуміюче запитав Філ. 
• Бо я їх контроюю, солоденький.. - відповів Інар моїми вустами. - Чорт, а ти сексі.. 
• Що? - хлопець аж спіткнувся, але з зусиллям втримався на ногах і пришвидшився. 
• Інар, досить моїх хлопців зваблювати, лисиця ти недорозвинена! - прогарчала я самій собі. 

Краєм ока помітивши, що хлопці перезирнулись, я закотила очі. 

• Нагадую, в моїй голові сидить Дух Світочі, який конче треба повернути до кристалу! І ця падлюка, схоже, помішана на сексі.. - зло пояснила я. 
• Я не помішаний на сексі! Просто якщо я бачу природню красу, то не стримуюсь! - обурився нагіцуне. 

Хвилинна тиша, аж тут хлопці разом заржали, вийшовши з шоку.

• Чорт, Кіра, ти нас доконаєш.. - ледь не витираючи сльози сміху сказав Рексар. 
• Не хотілося б.. - пробурчала я, згадавши навіяний спогад.