Частина 32. Вечеря

Чорт, ну за цей спа комплекс аж шкода рушити всю цю імперію.. 

“Ти зараз серйозно?” - налякав мене голос Інара в голові і я ледь не підстрибнула у купальні. 

“Чорт тебе забирай, ні звісно! Просто кайфую, не заважай!” - відповіла йому я. 

“Ну ну.. “ - Інар задумався. - “А ти красива, Первородна..” 

“Ти що, бляха, підглядаєш?!” - я ледь не загарчала, але одразу схаменулася, адже навколо мене було купа слуг та охорони. 

“Крихітко, не соромся, я ж і так бачив твої спогади.” - я навіть по голосу відчула, як він всміхнувся і мені захотілося його вдарити. 

“Єдине хороше у цій міссії - це ці купальні і масажисти. Тож не ламай мені кайф.” - пробурчала я подумки. 

“Не забувай ще про те, що ти своїми руками вб’єш цю наволоч, яка мала бути Хранителем Світочі.” - нагадав мені на останок Інар, після чого замовк. 

Це і правда була приємна думка, яка не полишала мене поки мені робили масаж, натирали кремами, заплітали волосся та вдягали сукню і туфлі. 

Від цієї прекрасної думки мене відволікли саме вони, сукня і туфлі. Чорт забирай, це ж як незручно буде бігти в них! А битися як?! Жах!

За цими роздумами мене привели у величну залу з мармуровими колонами, величезною люстрою та кандилябрами. В центрі ж зали на мармуровій підлозі стояв довгий стіл, накритий та уставлений різноманітною їжею. 

Двері закрились за моєю спиною і я залишилась в цій залі сама. 

“Чорт, я така голодна.. Готова закластись що ти нічого не їв, поки бісився в моєму тілі!” - подумала я. 

“Ще встигнеш. Битися на повний шлунок погана ідея.” - коротко відповів Інар. 

• Люба, а ось і ти.. - мене ніжно обійняли ззаду і я відчула як підборіддя уткнулося в моє плече. - Ти більше не пахнеш кров’ю та смертю.. Мені так більше подобається.. 

“Чорт, я його зараз вб’ю!” - подумки загарчала я. 

“Рано! Покірність і смиренність, Первородна! Покірність і смиренність!” - відповів мені дух Світочі. 

• Любий, рада тебе бачити в доброму гуморі! - я обернулася і поклонилась Ютані. 
• Прошу, сідай. Давай повечеряємо разом. - він осяйно посміхнувся і підійшов до столу, галантно відсунувши мені стілець. 
• Дякую. - я вічливо кивнула і сіла за стіл. Чоловік же сів навпроти. - Ми щось святкуємо? 
• Так. - він дочекався доки слуги наллють нам вина і підняв келих. - Ми святкуємо початок нової епохи! Епохи істинних Чистокровних. Завдяки тобі! - одним ковтком чоловік осушив келих, та слуги швидко його наповнили. 
• Ти також доклав чимало зусиль, любий. - я старалась говорити максимально шанобливо, поки всередині мене закипав гнів. 
• Так, це правда. - він знову одним ковтком осушив черговий келих. - Але годі про мене. Я чекаю подробиць. 
• Подробиць? - здивувалась я. - Що саме вас цікавить, мій імператоре? 

Я відчувала, ніби сиджу в клітці з тигром, який вирішив побавитись мною перед їжею. 

“Просто грай свою роль, Первородна.” - повторив знову Інар. 

• Розкажи, як ти вбила свою команду найманців? - він відставив келих і подався вперед. - Вони ж були тобі друзями, близькими.. Впевнений що хтось з них тебе трахав.. - його очі блиснули. 

“Кіро, не реагуй!” - одразу сполохався голос Інара, відчувши як я стисла в руці кришталевий келих, але продовжила тримати на обличчі маску спокою та радості. - “Він тебе перевіряє! Чорт забирай, НЕ РЕАГУЙ!” 

• Кхм.. Навіть не знаю що відповісти. Це було звичайне вбивство. - відкашлявшись почала я. - Так, було непросто, адже вони досвідчені найманці. Але я вбила їх і це було.. звичною справою. - я потисла плечима. 
• Що ж ти нічого не їси? Я велів такий стіл для тебе накрити, пригощайся! - він кивнув слугам і ті поклали мені в тарілку гарний шматок м’яса та салат. - Що ж.. І ти впевнена, що вони не оживуть? - Ютані нахилився ще ближче.  
• Впевнена, мій імператоре. - я слухняно схилила голову. - Вони мертві, всі до одного. 
• Прекрасно. - він відкинувся на спинку крісла і дав мені трохи часу перевести подих. 

Я їла і відчувала на собі його тяжкий хижий погляд, який ніби сканував мене. Пройшло всього хвилин десять, як Ютані несподівано схопився на ноги. 

• Люба, уявляєш.. - він підійшов ближче і поклав руку мені на плече. - Я зрозумій що не голодний до їжі і бажав би перейти до десерту! 

Тяжко ковтнувши підступивший до горла ком, я з посмішкою подивилася на нього. 

• І чого ж бажає на десерт мій імператор? - лагідно всміхаючись запитала я. 
• Тебе. - тяжким, обплітаючим голосом відповів чоловік. - Прослідуй в мої покої. 

“Інар, я не хочу до нього в покої!” - запанікувала я, тим часом вставши і поправивши сукню. - “Давай прямо зараз його вб’ємо!” 

“Тут біля кожних дверей солдати! А це ідеальний варіант, ви будете одні, є шляхи відходу..” - почав переконувати мене Інар, поки я на незгинаючихся ногах йшла до дверей.