Частина 31. Вистава

На підльоті до бази кіцуне я встала з-за штурвала і пішла в багажний відсік. Якщо вже ми затіяли цей гурток акторської майстерності - треба виглядати відповідно. Діставши з рюкзаку пару пакетів крові, вкрадених з лазарету відьмаків, я почала їх обережно вскривати та обливатися ними.

“Зімітуй бризки крові! А, ти уже.. На броню ще теж!” - підказував Інар в моїй голові. 

• Знаю, не тупа! - буркнула я. 

“І пам’ятай, ти маєш поводитись як класична жертва зомбування!” - наголосив кіцуне. 

• Я пам’ятаю! Відвали! - загарчала я. 

Я досі на нервах через те, що сталося у відьмаків. Краще б я домовилась. А “дехто” мене не квапив би…

“Ти забула що на стоїть на кону?” - невдоволено запитав Інар. 

• Пам’ятаю я.. - відповіла тихо. 

З рубки керування почувся сигнал підльоту. Що ж. Починаємо виставу. 

Коли глайдер приземлився - я відкрила шлюз та зістрибнула на плацдарм перед фортецею. Навколо мене вже зібрався натовп солдатів кіцуне, але я, не подаючи виду, попрямувала вперед до входу, біля якого стояв Лорд Ютані та Харукі. 

• Вітаю Імператор Ютані, Світоносний! - я розкланялась в самому гарному реверансі, який знала. 

“Це реверанс Південної Франції, а не Японії, ідіотка!” - загарчав на мене Інар. 

“А я не місцева!” - подумки відповіла йому я. 

• Чия кров на тобі? - серйозно запитав Ютані. 
• Кров ваших ворогів, які більше вас не потурбують, мій імператоре! - я досі стояла в поклоні, не підіймаючи очей. - Пазурі Дракона мертві. Відьмаки мертві. 
• Відьмаки.. хм.. - Ютані задумався. - Що ж, тим краще. - він обернувся до слуг. - Заберіть її, відмийте, перевдягніть і приведіть до мене на вечерю. 
• Так, сер! - хором відповіли слуги. 
• Можеш йти. Побачимось ввечері, люба. - чоловік хмикнув, змірявши мене поглядом і розвернувшись пішов. 

За мить підбіглт слуги, швидко підхопили мене ледь не попід руки і потягли за собою в сторону вже знайомих мені гаремних купалень. 

Рексар 

• Рекс, я їй вуха повідриваю і на зад причеплю! - лаявся злий Джаред, відходячи від снодійного. 

Голова не варить, ще й болить постійно. Сайрус ніби побрів за антидотом, але не факт що не звалився десь по дорозі. 

• Ну хай попадеться мені на очі, я їй таке влаштую… - гарчав Майк, у якого затекло все тіло. 
• Хлопці, швидше приходьте до тями і на глайдер. - скомандував я і пішов до виходу з кабінету. 

Біля дверей мене перехопив Елар. 

• Рексар, зупинись. Подумай. - він міцно схопив мене за плече. 
• Чого чекати, чорт забирай?! Вона може бути в небезпеці! Вона точно, бляха, в небезпеці! Чого ж чекати?! - загарчав я в обличчя верховному відьмакові. 
• Хмм.. - той на мить зупинився, здивовано дивлячись на мене. Але його здивування швидко перейшло у поблажливу посмішку. - Багато ж ви у Кіри перейняли.. Більше не боїшся мене, Рекс? 
• За життя своєї сестри я боюся більше. - зло прогарчав я у відповідь. 
• Вона ясно дала зрозуміти, що не хоче щоб ми слідували за нею. - все ж настояв на своєму відьмак. 
• Якби Кіра сиділа на місці кожного разу, коли ми потребували її допомоги - половина з нас були би вже мертві. - я вирвав плече і швидко пішов коридором до виходу на посадковий майданчик. 

Ми маємо встигнути.. Боюся уявити як вони зараз мучають її..