Частина 30. Здихатись хвоста

Тишу знову порушили. На цей раз це були кроки по черепиці даху фортеці. 

• Обережно, не зваліться.. - я ледь всміхнулася, навіть не глянувши в сторону друзів. Перед очима досі стояли їх мертві обличчя, перекошені від болю. - Сподіваюсь Елар мене не вб’є за ту стіну. Але мені дуже хотілося на повітря.. - я глибоко втягнула носом повітря, після чого повільно видихнула. 

Сидіти на теплій черепиці було приємно, а от повисла тиша трохи гнітила. 

• Ви мене своїм злим сопінням скоро здуєте. - я тяжко зітхнула і все ж глянула на друзів. Вони всі були в кам’яній пилюці і розпатлані, ніби щойно прокинулись. Але живі. - Я взяла свого внутрішнього демона під контроль і більше вас не вбиватиму. Обіцяю. 

“Це я демон?! Та як ти смієш!” - почувся всередині мене злий голос. 

“Але ж ти дійсно демон серед лисів!” - відповіла я подумки.

• Може поясниш, чим був викликаний твій вбивчий настрій? - першим озвався Рексар. 
• Да так, підчепила одну заразу в Японії.. -  я хмикнула. 

“Чуєш, Первородна, а ти не прифігіла?! Ти взагалі знаєш хто я і на що здатен?!” - Інар був порядком розлючений. 

“Ой, не занудствуй. Це ж мої друзі. Щоб спекатись їх я маю поводити себе як завжди.” - відмахнулася від нього я. 

• Може спустишся і спокійно поговоримо? - Джаред запитувально підняв брову. 
• Заодно покажемо тебе Сайрусу… - додав Лука.
• І Аяксу.. - додав Майк. 
• Ага, і Елару на останок. Щоб мені всі пизди дали. Ви ще шайнаре моїх покличте! - загарчала я. 
• Ну, взагалі то.. - Мордо потер шию і глянув на свого командира. 
• Кіро, будь ласка, йди з нами. Треба поговорити. Ти нас не на жарт налякала.. - Рексар підійшов ближче і присів поруч. 

Замружившись я кивнула. 

• Гаразд. Йдемо. - я встала я мовчки попрямувала до дверей. 
• Хм.. Це точно Кіра? Щось вона притихша.. - спитав Джаред у Рексара, коли я вийшла за двері. 
• Сподіваюсь. - той теж встав і попрямував до дверей. - Це могло і її вибити з колії. 

Мене привели до знайомого кабінету старійшин, де щось гаряче обговорювали відьмаки. Тут був навіть Сайрус.. Що ж, так навіть краще. 

Щойно я увійшла - всі затихли і глянули на мене. 

• Елар, пробач за стіну. У вас в камерах дуже душно. - я потисла плечима і сіла в крісло. 
• Раніше ніхто не скаржився. - всміхнувся Ламар. 
• То ти вирішила панорамне вікно зробити? - Елар був злий, це видно. Але більше він був занепокоєний. 
• Типу того. - я дочекалась доки моя команда розсядеться і закриються двері. - Що ж, схоже я маю що вам розказати…
• Навіть без допиту? - у Елара очі на лоба полізли. 
• Без. Бо проблема невідкладна. - я сіла зручніше, завівши руки за спину і ховаючи план втечі. - Готові, хлопчики? - я всміхнулась. - Це Ютані винайняв вас викрасти Світоч. 
• Що?! Нащо?! - ледь не скрикнув Майк, а у більшості відвисла щелепа. 
• Щоб розізлити духа Світочі.. чорт, це складно пояснити, але суть в тому, що у кристала є душа. І він був до біса злий.. 
• Він? - хмикнув Лука, глузливо піднявши брову. 
• Так. Дух Світочі кіцуне був неймовірно злим. А коли з’явилася я - Ютані, схоже, вирішив використати цей шанс і вигнати духа з каменю, щоб за його відсутності ввести свої порядки й правила. 
• Історія цікава, але що нам з цим зробити тепер? - Джаред склав руки на грудях. - Згоден, не мені одному хочеться влаштувати громадянську війну в Японії після всього, але.. 
• Я маю потрібно повернути душу Світочі на місце, в кристал. І вбити Ютані з почетом. - сказала я і всі замовкли. 
• Хм.. вони ж нас ледь не вбили минулого разу.. - почав першим Лука. 
• Мене зараз цікавить не цей пункт. - перебив друга Рексар. - Ти сказала що ми маємо повернути духа Світочі. То ми спочатку летимо по нього? Де він? 
• Дух світочі тут.. у мене. - трохи ніяково відповіла я. 
• Де саме? - Елар зацікавлено підняв брову. - Кіро, ми маємо знати що охороняти і доставити. 
• Хм.. дух в мені. Тож доставте мене до Світочі, а далі я впораюсь. 
• Стоп, стоп, стоп! В сенсі в тобі?!  - у Аякса очі полізли на лоба. 
• Ну так.. це він хотів вас вбити, але я його заспокоїла. А ще він триндить без умолку! - я закотила очі, але несподівано відчула, як нагіцуне знову заволодів моїм тілом. Видно його дістав цей тарантинівський діалог. - Це ти триндиш без умолку і ниєш постійно! А я тільки намагаюсь зберегти йобаний баланс! 
• Воу, спокійніше.. я так розумію що ми зараз говоримо з душею Світочі? - Аякс підняв примирливо руки, а хлопці ледь не синхронно зробили крок назад. 
• О, пробачте мої манери! - кіцуне присів у легкому реверансі. - Інар Тодай, до ваших послуг. - піднявши очі кіцуне хижо всміхнувся і облизнув губи, обвівши поглядом кабінет. - Чорт, Первородна, не повірю що ти ні з ким з них.. 

Я вирвала владу над своїм тілом. 

• Досить! Ти.. ти.. Нестерпний! - схопившись за голову я сіла в крісло. 

Хтось з хлопців розсміявся, інші нервово перезиралися між собою.

• Мдаа.. ніхріна ж собі.. - тихо промовив Джаред. 
• Так маленька, давай зробимо тобі чаю і ще раз пройдемось по плану. - Рексар підійшов, поклав мені руку на плече і зазирнув в очі. - Не хвилюйся, ми разом розрулимо все. 

• Ні. - серйозно сказала я, піднявши очі. - Я полечу сама. 
• В жодному разі! - загарчав Елар. 
• Ще що придумала! - хмикнули найманці. 
• Я маю поїхати одна. Інакше бути не може. - повторила я голосніше. 
• Ми поїдемо разом і крапка. - загарчав на мене Рексар, міцно схопивши за плече. - Ти мене зрозуміла?! 

“Первородна.. час діяти..” - подав голос Інар. 

• Зрозуміла мене, я питаю?! - мене знову струснули за плече. 
• Зрозуміла.. - тихо відповіла я, а перед очима стояв образ мертвого друга.