Частина 28. Перемовини

Кіра

Я чула за дверима своїх друзів, але вони не звертали уваги на мої крики. Втомившись від марних спроб докликатись до совісті близьких мені людей і збивши в кров кулаки, я просто сіла за підлогу і обперлась спиною на стіну. 

“Вони залишили тебе.. Всі, хто був тобі близький і кому ти була не байдужа - вони всі повстали проти тебе і хочуть твоєї смерті..” - почула я тихий, вкрадливий голос і сіпнулась, але поряд нікого не було. 

— Це знову ти.. - тихо прогарчала я пустій кімнаті. - Не смій чіпати моїх друзів. 

“О, крихітко, я чіпатиму кого захочу і ти нічого не зможеш з цим зробити.” - посміявся голос. 

— Якщо ти вже зайняв моє тіло - хоч представся.. - я втомлено відкинула голову. -
А то дивно називати тебе “голос”. - я нервово хихикнула.

“Хммм.. Дарма ти не боїшся, дитино.. Я Інар Тодай, золотий лис сонця, що сходить!” - торжественно промовив голос і в мене розболілась голова.

— А я Кіра. Приємно познайомитись. - я сплюнула на підлогу. 

“Я все про тебе знаю, Первородна з дому Ланель! І ти, і твої хахалі поплятяться за свої злочини!” - прогарчав чоловік. 

— Воу, чекай, хахалі?! Ці хлопці мої друзі! Брати по зброї! - я розсміялася, але осіклась.

“Чорт, ти тупенька?! Я тобі тут погрожую, а тебе хвилює тільки те, що я подумав, що ти трахаєшся з цими найманцями?!” - зло і розгублено запитав Інар, що викликало в мене нову посмішку. 

— Мені погрожують частіше, ніж ти думаєш. - я замислилась. - Слухай, що тобі треба, га? Чого ти до мене причепився?

“А ти думала, що спроби знищення Світочі залишаться безкарними? Дурне дитя.. Єдине, що врятувало тебе від миттєвої страти - це прохання Хранителя Світочі.” - я відчула новий нарастаючий приступ головного болю і відбила ментальну атаку. 

— Що ж, поки ти не полишаєш спроб заволодіти моїм тілом - давай поговоримо. - я потягнулась. - По-перше. Ні я, ні мої друзі не хотіли знищувати Світоч. Не в наших інтересах. 

“Ви її вкрали.. ви хотіли знищити.” - прогарчав голос.

— Так, вкрали. Бо мої друзі - придуркуваті найманці, яких нічого життя не вчить. Але я над цим працюю. - я всміхнулась, згадавши що саме ці придуркуваті найманці зараз за дверима. - Але знищувати ми її не хотіли. По друге - у нас з Ютані угода. Тож, якщо твоя ласка, скажи навіщо він наказав ментату захопити мою свідомість? 

Якийсь час була тиша. 

“Ти досі не зрозуміла, Первородна.. Ніхто з живих не в силах наказувати мені. А своїм вчинком ви пробудили мою злість, коли ти так нахабно поставила на моноліт моє пристанище.” - гулким густим голосом промовив Інар. 

Тут вже в шоці замовкла я. 

“Чи знаєш ти, Первородна, яка має берегти баланс, що буває коли пробудити гнів Світочі Кіцуне?” - продовжив голос. 

— Ти нагіцуне душі Світочі.. Ти як Йен! - я закрила очі руками. - Чорт, яка ж я тупа! 

“Я тобі це весь день кажу.” - голос хрипло розсміявся. 

— Пішов ти! Чорт, як я не зрозуміла одразу?! - я схопилася на ноги. - Так, слухай, я та мої друзі дійсно не хотіли знищувати Світоч! Ці кретини взяли замовлення, навіть не знаючи що таке Світочі, а я прийшла їх рятувати і повернути кристал на місце! Я тобі клянуся!

“Ти думаєш я повірю словам пройдисвітки?” - голос розсміявся. - “Лиси обманщики, нас не так просто обдурити.” 

— А тебе, схоже, вже обдурили.. - тихо промовила я. 

Усвідомлення впало на мене величезною глибою, ледь не придавивши. 

— Саме час зробити щось тупе.. але я дуже сподіваюсь, що воно того варте. - я сіла на підлогу в завчену позу для ментального зв’язку. - Що ж.. я більше не триматиму блок і впущу тебе в свою свідомість.

“Що..?” - Інар ніби здивувався. - “Ти здаєшся, Первородна?” 

— Ні. Ніколи. - я різко видихнула. - Я хочу показати тобі справжні події по викраденню Світочі. І хто за цим стоїть. Спогади то я не можу підробити. 

“Якщо ти хочеш обдурити мене..” - голос загарчав.

— А якщо ні - ти допоможеш мені. - впевнено відповіла я і відкрила свідомість.