Частина 25. Проспала

— Що ваша гоп-компанія знову наробила? - запитав Елар у Рексара замість привітання.

— Кіра пояснить краще за нас. - Рексар потер потилицю і озирнувся на Джареда, який несе Кіру на руках.

— А дівчинку ви чим накачали? - Елар закотив очі.

— Просто снодійним. - відповів Джаред.

— Так, швидко всі у мед частину. Потім розберемося. - похмуро сказав голова Відьмаків і подався до фортеці.

“Що, чорт забирай, сталося..” - промовила я в темряву, намагаючись протерти очі.

Темрява почала потроху розсіюватись і я, ніби в тумані, побачила Рексара. Він стояв навпроти, разом з усім загоном Пазурів Дракону, а в руках в них була зброя і дехто був поранений. 

“Що за.. “ - я побачила як підхожу ближче і зброю наставили на мене. 

“О, дивіться хто нарешті прокинувся!” - почувся гучний сміх, який луною відбився в моїй голові. - “Ти саме вчасно! Я збирався закінчувати з ними гратись.” 

Ніби зі сторони я побачила, як я накинулася на друзів і почала з ними битися. Хтось вистрелив мені в ногу, інший порізав живіт, але я не зупинялася. 

“Ні! Досить!” - закричала я, але це не дало жодного ефекту. - “СТІЙ!!” - мій же крик всередині голови буквально розривав все навколо і мені вдалось зупини власне тіло, коли воно повалило на підлогу Рексара і вже занесло пазурі над його горлом. 

— Рексар?! Якого біса відбувається?! - я швидко злізла з нього і відповзла по підлозі. 

— Думаєш ми такі тупі? - хлопець відштовнув мене ногою в груди і я покотилась, вдарившись спиною в стіну. 

— Я.. я не розумію.. - я озирнулася. Коридор нагадав мені базу відьмаків, але їх видно не було. 

— Хлопці, закувати її! - гаркнув Рексар, уважно слідкуючи за моїми рухами. - Якщо буде чинити супротив - вбийте. 

Я подивилась на друга і побачила тільки злість і ненависть в його очах. 

— Супротив, кажеш… - вилетіло з мого рота, хоч я і не збиралася цього казати. 

Швидкий рух - і двоє моїх хлопців лежать на підлозі. 

— Ні! - закричала я, стискаючи кігті в кулак і намагаючись зупинити трансформацію. - Ні, чорт забирай, вони мої друзі! Досить! - я не помітила, як впала на підлогу, затуляючи вуха руками. Шум і біль в моїй голові могли б мене вбити, але я маю захистити друзів. 

— Що за… - хлопці позадкували, не відриваючи від мене погляду. 

— Рексар, вбий мене! Швидше! - почула я свій крик глибоко всередині. - Мммм.. вони вб’ють тебе і за кермо знову потраплю я.. Давай, крихітко, гарний план… - почувся інший, більш глибокий і грубий голос, який говорив моїми вустами. 

— Рекс, це ще що за хрінь.. - тихо спитав Джаред. 

— Йди геть. - прогарчав голос і мене знову відкинуло в темряву. Краєм свідомості я почула - Це, хлопчику, тепер моє тіло. Дівчинка у безстроковій відпустці. 

Після цих слів почувся постріч, моє гарчання та клацання кайданів.