Частина 24. Зідзвон

Я завела глайдер і ми швидко злетіли, подавшись на базу відьмаків.

• Кіра, благаю, тільки не кажи, що ти знайшла собі ще одного шайнаре. - тихо прошепотів мені на вухо Рексар, що підійшов з-за спини.
• Не скажу. - відповіла я, знизавши плечима.
• То не знайшла? – радісно посміхнувся Рексар.
• Цього я також не казала. - знову знизала плечима я.
• Чорт, Кірааааа! - простогнав чоловік, закривши обличчя руками.
• О, чую, я виграв! - у кабіну заглянув Джаред. - А хто, головний, чи збоченець?
• Ви там що, ставки, бляха, робите? - я поставила корабель на автопілот і вийшла до хлопців у спільну каюту. - Ану всі бабки на базу! - я відібрала у хлопців з рук куш і засунула у внутрішню кишеню.
• Гей, куди! Це чесно виграні гроші! – обурилися хлопці.
• На покриття моральної шкоди! - гаркнула я і хлопці впечаталися в крісла. - Подивилася б я, як вас вели в ролі наложниці до якогось Лорда.
• Тобто ти в гаремі розважалася, а ми ще винні! - засміявся Рексар, але теж заткнувся після одного мого погляду.
• Хлопці, як ви почуваєтеся? - раптом дуже ніжно і дбайливо запитала я.
• Рани майже затяглися, голова більше не паморочиться. - пробурмотів Джаред, а решта кивнули в підтвердження його слів.
• Чудово. – я розім'яла шию. - Мені треба виспатися. Розбудіть як прилетимо, будь ласка. - попросила я і попрямувала до каюти.
• Чули! - підняв вгору вказівний палець Лукас. - Будь лаааааааска! - протягнув він. - Точно втомилася дівчинка. - і всі хлопці дружно заржали.

Зайшовши в каюту, я сіла на одне з ліжок. Потрібно зосередитись.

“Кіра, закінчуй свої думки про гарем. Це не ввічливо” - почула я в голові голос Хаміда.

"Їй богу, при зустрічі на ланцюг посаджу." - стомлено сказав Елар.

"Мені здається, чи це не той гарем, що минулого разу? Тут якось забагато… тебе.." - сказав Ілар.

“Так, у спогади мої не лізь, бо відключу. Еларе, ми летимо до тебе, будемо через дві години.” – сказала я.

"Прийнято, чекаю" - відповів Відьмак.

“А нас навіщо покликала? Чи за компанію?” - спитав Хамід.

"Не зовсім. Потрібна ваша експертна думка.” - намагаючись зібратися з думками сказала я.

“Ого, ти чогось не знаєш? Дивовижа та й годі." - саркастично помітив Ілар.

"Запитуй." – сказав Елар.

“Дерсенг, як вас багато! Так, серйозне питання. Як убити свого шайнаре?” - спитала я і повисла мертва тиша, та така, що я стукіт свого серця почула. - "Хлопці, ви тут?"

"Так.. Просто обмірковуємо сказане.." - тихо сказав Хамід.

"Кіра, а дозволь поцікавитися," - вкрадливо почав Ілар. - "Кого саме ти хочеш вбити?"

"Одного старого знайомого" - відповіла я.

"Легше не стало." - буркнув Елар. - "Так, Кіро, ти розумієш, що саме ти питаєш?"

"Ну так, розумію." - впевнено відповіла я.

"А у кого ти це питаєш, ти розумієш?" - продовжив Елар.

"Таааак, розумію." – я насупилась.

"Елар, вона не розуміє." - втрутився Хамід.

"Так ні, розумію." - все так само похмуро відповіла я.

"Точно не розуміє." – сказав Ілар.

"Так, в чому проблема?!" - вже роздратовано спитала я.

"Кіра, дитинко, ти в курсі, що ми твої шайнаре?" - запитав Елар.

"Ну так. І?”

"А ти у нас запитала ..." - продовжив чоловік і тут до мене дійшло.

“А, чорт, вибачте, у мене був важкий.. тиждень? .. місяць?.. Так! .. чи ні.. Коротше, ближче до справи! Я не про вас, але теж сильно не розслабляйтесь!” - я аж почервоніла.

“То кого ти там убити зібралася? Допомога потрібна?" - хмикнув Ілар.

"Сама впораюся, якщо ви нарешті розповісте як!" - я мало не гарчала.

"Чорт забирай." - тільки й сказав Хамід.

"Що трапилося?" - запитала я.

“Це я не тобі! Мужики, я все зрозумів!” – звернувся він до хлопців.

"Ніііііі... Кіра, ти не могла.." - протягнув Елар.

"Гей, а я вам тут не заважаю?!" - вигукнула я.

"Хлопці, я не зрозумів, що сталося?" - запитав Ілар і я підняла руки, відчуваючи себе невидимкою.

“Вона знайшла ще одного! Чорт забирай, а я вас тільки вбивати передумав!” - вигукнув Хамід.

• Кіро, щоб тебе, що ти робиш?! - почула я злий і стривожений голос Рексара.
• Не зараз! - відмахнулась я.

"Від вас ніякої користі!" - сказала я своїм шайнаре.

“Кіра, швидко їсти та спати! Я відчуваю, що ти на межі і зараз вирубишся від виснаження!” - гаркнув на мене Елар. - "Чекаю на тебе і команду на базі, там поговоримо!"

Тільки він перестав говорити, як я розплющила очі, обірвавши зв'язок, і впала на подушку. Переді мною стояли майже всі члени команди, а по ліжку та підлозі розтеклася калюжа крові.

• Хто підлогу забруднив? – тихо запитала я.
• Ти, бляха, взагалі то! - гаркнув на мене Рексар, від чого я заплющила очі. - Ти якого біса витворяєш?!
• Був терміновий дзвінок. - хихикнула я, стукнувши пальчиком по голові, на що бійці переглянулися.

Вивівши всіх з каюти Рексар зачинив двері, а за кілька хвилин повернувся Джаред з шприцем.

• Джареде, миленький, не треба! - благала я.
• Кіро, тобі це потрібно. - ніжно відповів чоловік і вколов мені вміст шприца.

За хвилину я вже міцно спала під дією снодійного. Джаред ніжно погладив по волоссю сплячу дівчину і поцілував у лобик.

• Солодких снів. - прошепотів чоловік і вийшов із каюти.
• Як вона? - запитав Рексар, стоячи біля дверей.
• Житиме. Але їй треба відпочити. - відповів Джаред і, спершись на плече командира, накульгуючи, пішов у спільну каюту.

Вони всі мужнілися перед Кірою, але цей час і для них був не простим. Кістки та рани у багатьох майже місяць не зросталися, а зараз запустився тривалий та болісний процес відновлення. Проте весь цей час вони шукали її, Кіру. Її браслет зв'язку був неактивний, а коли дівчина вийшла на зв'язок - команда була готова до найгіршого розвитку подій.