Частина 23. Свобода

Я сиділа в садку, а мігрень почала проходити. Хлопці на підльоті. Лорд Ютані вийшов з палацу і підійшов до мене, а слідом за ним йшов Харукі в чистому, сухому спорядженні та з десятком солдатів.

— Ютані, нам треба домовитися .. - покликала я до себе Лорда і шепнула йому на вухо умови угоди.

Глайдер Пазурів Дракона приземлився перед палацом і бійці висипалися назовні. На них було боляче дивитись. Всі поранені, з порізами, що не затягуються, і отворами від куль, кульгаві. Побачивши мене хлопці підбадьорилися і пішли активніше у бік палацу, але коли побачили за моєю спиною Лорда Ютані та головнокомандувача Харукі – помітно зажурилися.

— Приніс? - запитала я у підійшовшого Рексара, на що той простяг мені дерев'яний ящик. - Добре.

Відкривши коробку, я дістала звідти мерехтливий жовтий камінь.

— Ютані, дозволиш? - запитала я, глянувши на Лорда.

— Ніхто, крім тебе, і не має права. - кивнув мені кіцуне і жестом показав у бік саду.

Пройшовши крізь браму та внутрішні арки палацу, ми опинилися у внутрішньому саду, в центрі якого стояв моноліт. Підійшовши ближче я фізично відчула, як камінь пульсує в бажанні повернутися на своє місце і відновити баланс. Акуратно поставивши його на п'єдестал я відійшла на пару кроків і всі присутні побачили стовп світла, що за мить розсіялося в повітрі. Мігрень миттєво пройшла, а рани почали затягуватись.

— Ще потрібні лекції про Світоч? - запитала я у своєї команди. - Хоча ні, не відповідайте. Я вже передала Аяксу повідомлення, він чекає нас на позакласне заняття.

— Кіра, це жорстоко! Ми ж поранені! - посипалося скиглення бійців.

— От і підлікуєтесь. - підморгнула я і попрямувала до корабля. - Полетіли геть із цієї країни.

Хлопці подивилися на мене, потім на Рексара, а той на Лорда Ютані.

— Йдіть, поки я добрий. – кивнув той. - У мене з дівчинкою угода.

Бійцям іншого й не треба було, тож ті швидко і криво вклонилися, після чого підтупцем вибігли з території палацу і швидко поринули в глайдер.

— Сер, ви справді так легко їх відпустите? - спитав Харукі, підійшовши до Лорда.

— Ми не прощаємось, Харукі. - відповів той. - Кіра незабаром сама повернеться.