Частина 22. Роздача

Гудки тривали довго. Занадто довго.

• Бляха, де їх чорти носять! - вилаялася я, на що чоловіки переглянулися, але промовчали.
• Слухаю. - почула я холодний голос Рексара.
• Рексарчик, господи, ти живий. Інші в порядку? - я мало не розплакалася, почувши його голос.
• Кіро, це ти?! - чоловік пожвавішав. - Чорт, ми думали тебе кіцуне живцем зжерли! Усі живі! Хлопці, це Кіра!
• А ти впевнений, що це не ті електричні збоченці? - почула я голос Джареда.
• Джареде, як я рада тебе чути! - моя посмішка розтягнулася від вуха до вуха.
• Це й справді Кіра! Хлопці, сюди! - крикнув Джаред команді і вже за кілька секунд на мене посипалися питання, а на чоловіків, які були зі мною в одній кімнаті і все чули, звинувачення.
• Хлопці, хлопці! Я теж рада всіх вас чути і знати, що ви живі! Але зараз у нас є проблема! - спробувала зупинити їх я.
• Куди летіти? – хором запитала команда.
• На базу Кіцуне. - відповіла я і повисла мертватиша.
• Кіра.. А ти ж пам'ятаєш, з якими складнощами ми звідти втекли? - ніби ненароком запитав Рексар через хвилину мовчання.
• Ага, пам'ятаю краще, ніж ти гадаєш. - відповіла я, глянувши на кіцуне в одній кімнаті зі мною.
• Тож навіщо нам до тих виродків повертатися? - спитав Джаред, а я жестом вказала Ютані, який уже закипав від образ в свою адресу, щоб той мовчав.
• Хлопчики, а нагадайте, що ви вкрали у кіцуне? - вкрадливо так, ніжно, спитала я, зручніше вмощуючись в кріслі.
• Те, що замовляли .. - тихо відповів Джаред і в мені щось перемкнулося.
• Ах те, що замовляли! Тобто я тут потрапила в полон, мене катували, я втекла, потрапила до работоргівців, була продана в гарем і мало не виїбана головою кіцуне за “ТЕ, ЩО ЗАМОВЛЯЛИ”?! - зірвалася на крик я, а на іншому кінці дроту знова повисла мертва тиша. - Скільки разів вам, псякам облізлим, нагадувати перевіряти предмет замовлення, щоб ви, бляха, запам'ятали?!
• Кіра, спокійніше ... - спробував остудити мій запал Ютані.
• А ти не лізь! - гаркнула я на нього.
• Це що, був Лорд Ютані, голова Кіцуне? - тихо спитав Рексар.
• А це не твоя справа, Рексаре! - гаркнула я вже в комунікатор. - Ви, дебіли кінчені, вкрали Світоч Кіцуне! Ви, бляха, хоч знаєте що таке Світоч, бовдури?!
• Еммм .. - протягнув Рексар, чим анітрохи не полегшив ситуацію.
• Чорт, Рексар, краще б просто промовчав .. - я втомлено плюхнулася в крісло. - Слухайте уважно, хлопчики, поясню як для таких, як ви. Світоч - це такий камінчик, який підтримує баланс і зв'язок у всьому цьому триклятому світі! - я знову зірвалася на крик, але постаралася взяти себе в руки. - Ці камінці стоять по всьому світу у чітко означених місцях. Якщо прибрати хоч один із цих камінців зі свого місця – ми не можемо користуватися ментальним зв'язком, з'являється мігрень, не можемо користуватися своєю силою та відновлюватися, а згодом – зовсім втрачаємо контроль. А ви, качки переростки з відсохлим від тренувань мозком, потягли Світоч на інший кінець світу! - гаркнула на них я.
• Кіро, досить нас ображати. Не приємно взагалі то. – сказав Майк.
• Майку, не біси мене! Швидко саджайте свої дупи в глайдер і летіть сюди! І Світоч не забудьте, кретини! – крикнула я.
• Будемо за годину. - коротко відповів Рексар.
• Чекаю. - кинула я і скинула дзвінок.

Заплющивши очі я сиділа в кріслі і терла скроні.

• То це ти командир загону? – обережно спитав Харукі.
• В нас демократія. - втомлено відповіла я.
• А ми, значить, збоченці, виродки, тощо, тощо? — співчутливо спитав Ютані, спершись на стіл.
• Ага, точно. - я зітхнула і розплющила очі. - Ви на хлопців не ображайтесь, вони й так на нервах. Я сподіваюся, що ми загладимо наш маленький конфлікт, коли вони повернуть Світоч?
• Що ти, звичайно, ми ж добра якудза. - хижо посміхнувся Ютані.
• Чорт, точно, я й забула. – я закотила очі. - Ну, і чого ти хочеш?
• Тебе. - відповів Лорд, на що я засміялася.
• Ні, серйозно чого? - сміючись запитала я.
• А ти думаєш я жартую? - чоловік встав і підійшов до мене. - Кіро, чи чула ти щось про Шайнаре?
• Оооо, та сама пісня! – я встала з-за столу. - НІ! Я не буду твоєю Шайнаре!
• Сонце, боюся тут вибираєш не ти, чи я. - чоловік посміхаючись підійшов ближче. – Це вибір долі.
• Фігушки! – я склала руки на грудях. - У мене є щонайменше троє тих, хто буде проти цього “вибору долі”.
• Тоді я з радістю вб'ю їх і ми залишимося вдвох. - чоловік хижо посміхнувся, на що я відреагувала миттєво ставши феніксом.
• Якщо ти, або хтось із твоїх людей, хоч пальцем торкнеться моїх друзів - я насувалася у вигляді величезного смолоскипа на Лорда Ютані. - Я зроблю так що від твого існування на цьому світі і сліду не залишиться! Тобі ясно? - прогарчала я в обличчя найнебезпечнішій людині Японії.
• Зрозуміло. - кивнув той і я відвернулась, зустрівшись віч-на-віч з Харукі, який заносив наді мною відро з водою.
• Харукі, ти ідіот? - уважно подивившись йому в очі спитала я.
• Ні. - відповів чоловік, все ще тримаючи відро.
• А на мою думку ідіот. - я помахом руки направила всю воду з відра прямо в нього, тож той промок до нитки. - Залишайтеся тут, хлопчики, вилизуйтесь, або що ви там робите, а я в сад.

Я трансформувалася назад в людину і вийшла з кабінету лорда Ютані.