Частина 21. Світоч

Я сиділа в кріслі в кабінеті Лорда Ютані і не могла без сміху дивитися на те, як він вмивається. Сліди помади, пудри та іншої косметики на його обличчі та одязі, і до того ж марні спроби змити їх, викликали в мені тільки регіт.

— Якщо не перестанеш ржати – я сам тебе приб'ю! - гаркнув він на мене, на що я розсміялася сильніше.

— Кіро, ти готова нам розповісти, де ховаються найманці? - спитав Харукі.

— Ні. - відповіла я. - Сигнал, який ви відстежили, виявився хибним, судячи з ваших розпитувань. А отже хлопці у безпеці.

— Тоді що ти хотіла обговорити? - запитав Ютані, вийшовши з ванної і сівши за стіл навпроти мене.

— Що вони наробили? - запитала я. - Трахнули твоїх повій у п'яному чаді?

Чоловіки переглянулись.

— То ти не в курсі? - вкрадливо спитав Ютані.

— Чи не в курсі чого? - так само вкрадливо спитала я.

— Навіщо ж ти кинулася їх рятувати, не знаючи, що вони зробили? - продовжив питати Ютані.

— Все просто. Вони моя родина. - я знизала плечима і відкинулася в кріслі.

— Хм. Яка дивовижна відданість. - задумливо сказав Ютані, дивлячись на мене.

— Як для дівчини, яка любила тебе, а потім убила? - я підморгнула йому. - Я в курсі. Ну то що?

— Кіра.. Пазурі Дракона викрали Світоч Кіцуне. - сказав Ютані і я випала.

— Що-що вони викрали? - сподіваючись, що не розчула, запитала я. - Пробач, мені здалося, чи ти сказав, що вони викрали Світоч?!

— Саме так. - сказав Харукі і сів поруч зі мною. - І ми зобов'язані її повернути, чого б нам це не вартувало.

— Та ясна річ! Чорт забирай, я навіть не ображаюся, що ви мене катували! Слабувато катували! – я потерла скроні. - Харукі, дай мені мій браслет зв'язку.

— Кіра, я не ідіот.. - почав було чоловік, але я його перебила.

— От і не будь їм і дай мені браслет зв'язку! - загарчала на нього я.

Харукі подивився на Лорда, потім знову на мене, і з тяжким зітханням дістав з внутрішньої кишені спорядження браслет.