Частина 20. Помста

• Так, все дістали. - загарчала я.

Зробивши зусилля над задубілими м'язами я підтягнулася на руках, ривком висмикнула кільце ланцюга, на якому висіла, з гаку під стелею і впала на підлогу. Ютані і Харукі кинулися до мене, але я чудово розуміла, що не з добрих спонукань, тому моментально трансформувалася в Фенікса і ті відсахнулися від вогню.
Трохи сили таки лишилося, а ще на території цієї фортеці я почувалась сильнішою. Дивно.
Вставши, розім'явши руки і шию, я подивилася на чоловіків.

• Де моє спорядження? - мій голос був глибоким і гарчащим.
• Я тебе нікуди не відпущу. - серйозно сказав Ютані.
• А я і не йду, кретин. - гаркнула я. Взявши себе в руки, я трансформувалася назад в людину і постала перед чоловіками абсолютно голою. - Сукні я не одягну, тож поверніть мою броню.

Ютані дав знак Харукі і той швидко вийшов, а сам Лорд залишився зі мною в тортурній, нахабно витріщаючись на моє тіло.

• Не боїшся, що оченята видряпаю? - глузливо запитала я.
• Воно того варте. - з усмішкою відповів Ютані.

Харукі повернувся швидко і простяг мені спорядження, яке я поспішно вдягла і гордо вийшла з тортурної.

• Куди прямуєш, не підкажеш? - ввічливо спитав Ютані, йдучи слідом.
• Поїсти, і паралельно подіяти тобі на нерви, якщо пощастить. – зі злою усмішкою відповіла я.

Чоловіки, на диво, не намагалися більше мене зупинити і просто йшли слідом. Пройшовши кількома коридорами і сходами ми вийшли в гаремі. Незважаючи на дівчат, що зустрічалися по дорозі, я попрямувала до їдальні і, взявши з роздачі креветок, сіла за один із столів і почала їсти.

• А що ти тепер робиш? - запитав Ютані, стоячи навпроти і поблажливо дивлячись на мене.
• Їм. І готуюся до шоу. - з набитим ротом відповіла я.
• Яке шоу? - не розуміючи запитав Ютані і я йому підморгнула.
• Чи знаєш ти, як швидко в гаремі розносяться чутки? - запитала я, але не встигла договорити, як у їдальню увірвалися десятки дівчат.

Дівчата просто обліпили Лорда Ютані, обіймаючи, радіючи, цілуючи та вигукуючи. На шум збіглися й інші гаремні жінки. Я ж спостерігала за цим дійством насилу стримуючи сміх.

• Кіра, це жорстоко. — тихо сказав Харукі, сівши поруч зі мною.
• Ага. Я сподіваюся. - усміхнулася я. - Креветку будеш? - я простягла йому креветку темпура, яку він без роздумів з'їв.
• Це насправді ти? - так само тихо спитав чоловік.
• Ага. - відповіла я, доїдаючи креветки, вирішивши не вдаватися до деталей. - Слухай, треба поговорити щодо нашої проблеми. Давай залишимо цю жертву жіночої любові, якої той так прагнув, і ти проведеш мене до найближчої переговорної.
• Кіро, ми повинні допомогти Лорду Ютані. - суворо глянув на мене Харукі.
• МИ?! - Я засміялася. - Ну вже ні! Хочеш – рятуй його сам, а я помилуюсь.

Чоловік недобре на мене подивився, на що я знизала плечима. Харукі встав і подався відтягувати дівчат від Лорда Ютані.