Частина 20. Помста

— Так, все дістали. - загарчала я.

Зробивши зусилля над задубілими м'язами я підтягнулася на руках, ривком висмикнула кільце ланцюга, на якому висіла, з гака під стелею і впала на підлогу. Ютані і Харукі кинулися до мене, але я чудово розуміла, що не з добрих спонукань, тому з останніх сил трансформувалася в фенікса і ті відсахнулися від вогню. Вставши, розім'явши руки і шию, я подивилася на чоловіків.

— Де моє спорядження? - мій голос був глибоким і гарчащим.

— Я тебе нікуди не відпущу. - серйозно сказав Ютані.

— А я і не йду, кретин. - гаркнула я. Взявши себе в руки, я трансформувалася назад в людину і постала перед чоловіками абсолютно голою. - Сукні я не одягну, тож поверніть мою броню.

Ютані дав знак Харукі і той швидко вийшов, а сам Лорд залишився зі мною в тортурній, нахабно витріщаючись на моє тіло.

— Не боїшся, що оченята видряпаю? - глузливо запитала я.

— Воно того варте. - з усмішкою відповів Ютані.

Харукі повернувся швидко і простяг мені спорядження, яке я поспішно вдягла і гордо вийшла з тортурної.

— Куди прямуєш, не підкажеш? - ввічливо спитав Ютані, йдучи слідом.

— Поїсти, і паралельно подіяти тобі на нерви, якщо пощастить. – зі злою усмішкою відповіла я.

Пройшовши кількома коридорами і сходами ми вийшли в гаремі. Незважаючи на дівчат, що зустрічалися по дорозі, я попрямувала до їдальні і, взявши з роздачі креветок, сіла за один із столів і почала їсти.

— А що ти тепер робиш? - запитав Ютані.

— Їм. І готуюся до шоу. - з набитим ротом відповіла я.

— До якого шоу? - не розуміючи запитав Ютані і я йому підморгнула.

— Чи знаєш ти, як швидко в гаремі розносяться чутки? - запитала я, але не встигла договорити, як у їдальню увірвалися десятки дівчат.

Дівчата просто обліпили Лорда Ютані, обіймаючи, радіючи, цілуючи та вигукуючи. На шум збіглися й інші гаремні жінки. Я ж спостерігала за цим дійством насилу стримуючи сміх.

— Кіра, це жорстоко. — тихо сказав Харукі, сівши поруч зі мною.

— Ага. Я сподіваюся. - усміхнулася я. - Креветку будеш? - я простягла йому креветку темпура, яку він без роздумів з'їв.

— Це насправді ти? - так само тихо спитав чоловік.

— Ага. - відповіла я, доїдаючи креветки, вирішивши не вдаватися до деталей. - Слухай, треба поговорити щодо нашої проблеми. Давай залишимо цю жертву жіночої любові, до якої той так прагнув, і ти проведеш мене до найближчої переговорної.

— Кіро, ми повинні допомогти Лорду Ютані. - суворо глянув на мене Харукі.

— МИ?! - я засміялася. - Ну вже ні! Хочеш – рятуй його сам, а я помилуюсь.

Чоловік поблажливо на мене подивився, на що я знизала плечима. Харукі встав і подався відтягувати дівчат від Лорда Ютані.