Частина 16. Вечірка

Служниця допомогла мені зняти сукню і переодягнутися в купальник. Ходити в такому вигляді коридорами я не збиралася, тож загорнулася в рушник і тільки після цього попрямувала в купальні. На підході я почула жіночий сміх, бризки води та музику. Так, на дівич-вечорі я точно не була. Де ж моя команда, яка постійно крала їжу з мого холодильника і над якими я знущалася…

Коли я увійшла в купальні сміх вщух і всі подивилися на мене. Чорт, він і справді збоченець. Тут було багато дівчат різного віку та кольору очей. Але це всі відмінності. Я щойно збагула, що майже у всіх одна форма тіла, колір волосся та схожі риси обличчя. І мені це дуже не сподобалось… 

— Кіро, а ось і ти! Проходь до нас! - мені помахала Хелен і покликала в джакузі до себе і ще пари дівчат.

— Тебе що, і справді звуть Кіра? - розсміялася одна з панночок, повз яку я проходила.

— Так. - холодно відповіла я.

— Пощастило. - та знизала плечима. - Чи ні, це вже залежить від твоїх поглядів.

Я підійшла до Хелен.

— Ой, ну ти чого, соромишся? - засміялася дівчина. - Тут немає ні камер, ні слуг, лише ми.

— Хелен, дівчинка ще невинна, чого ти дивуєшся. - розсміялася її подруга. - Усі ми були на її місці вперше!

Я скинула рушник і швидко зайшла до джакузі.

— Кіро, у тебе чудове тіло! Ти була спортсменкою? - здивовано свиснула Хелен.

— Можна і так сказати. – я посміхнулася, згадавши тренування з тренером Русланом. Від таких навантажень будь-який спортсмен ноги б протягнув.

— То чого ж ти без келиха?! - дівчина вистрибнула з джакузі зовсім гола, і побігла по мокрій підлозі до столика.

— Хелен, мені потрібна одразу пляшка.. - я закрила обличчя руками і постаралася заспокоїтися. Нічого, скоро все закінчиться.

— Почни таки з келиха. - дівчина з посмішкою простягла мені келих вина.

Я осушила його залпом і, витерши губи, потяглася за пляшкою хереса на столі.

— Розкажіть мені про Лорда Ютані. Який він? - я зробила пару великих ковтків хересу і почала розпитувати

— О, він дуже ... екстравагантний .. - почала було Хелен.

— Мммм, значить мудак! Ясно! – я зробила ще пару ковтків хересу.

— Ні, ні! Що ти! - дівчина аж злякалася моїх слів. - Просто відгуки, скажімо так, різні. З кимось він ніжний, а з кимось дуже грубий. - вона нахилилася до мене і прошепотіла на вухо. - Лейлу він взагалі побив мало не до смерті!

— Цікаво .. - я відсторонилася. – А діти в нього є?

— Ні. - дівчата дружно зітхнули. - Ніхто з нас не зміг завагітніти, а прості наложниці і поготів. Це наша найбільша мрія – народити Лорду спадкоємця.

Ох не люблю я ці розмови про спадкоємців.

Я перевела тему на життя дівчат у гаремі і розмова пішла легше. Для них це як санаторій, забезпечене життя, всі забаганки виконують за першою вказівкою. 

Дійсно золота клітка..