Частина 10. Торги

Я прийшла до тями на підлозі в темному приміщенні з дерев'яними стінами, без вікон і з одними дверима. Насилу сівши, я помітила що мої руки в кайданах і прикуті ланцюгом до підлоги. Помітивши інші ланцюги, я озирнулася. У маленькій кімнаті було близько двадцяти жінок, всі в однакових блакитних сукнях, багато з них брудні та побиті. Оглянувши себе, я зрозуміла, що моє спорядження теж забрали. Ну хоч ефеси не стягли, хоча я бачу на руках сліди крові, значить їх намагалися віддерти від моїх рук.

Все це виглядало досить похмуро. І, на диво, не знайомо. Це точно були викрадачі з видіння, яке я побачила у Світочі Гідр. Але все не так…

Через якийсь час я звернулася до однієї з жінок, яка сиділа поруч опустивши погляд.

• Гей! – прошепотіла я. - Гей, давно ми тут?
• Тебе і тих трьох привезли останніми. - вона вказала на трьох дівчат біля сусідньої стіни. – А я тут уже два дні.
• Два дні?! - я здивовано витріщилася на неї. - А чого ми чекаємо?!
• Скоро дізнаєшся... - жінка приречено почепила голову і більше не відповідала на мої запитання.

За дверима почувся галас, багато голосів і найгучніший сказав у мікрофон:

“Торги відкриті! Тільки тут і зараз на ваш погляд вийдуть сильні чоловіки, прекрасні панянки, працьовиті дами для вашого маєтку і милі діти для ваших фантазій!” - говорив знайомий голос у громофон.

Дідько! Работоргівці! Я там, де і мала опинитись, тільки тепер, бляха, схоже в іншій категорії!

Мої руки і ноги все ще гули після навантажень, а кайдани не хотіли плавитися! Хай тільки спробують до мене поткнутись, я їм усім глотки перегризу!

За дверима робили ставки, я чула, як дзвенять ланцюги, але до нас ніхто не заходив.

Ще через пару годин двері в кімнату все ж відчинилися і в очі вдарило яскраве світло з вулиці. Я замружила очі, але змогла розглянути новоприбулих. Це були шість чоловіків, за формою та зброєю явно солдати; і жінка, на вигляд років п'ятдесяти, одягнена в шовковий комбінезон і з купою золота у вигляді браслетів, каблучок, сережок і намист.

Охоронці стояли за жінкою тримаючи напоготові зброю, поки та походжала кімнатою і час від часу вказувала на деяких дівчат, що сидять на підлозі, як і я. Дівчат, на яких вона вказала, піднімали охоронці, відстібали та виводили з кімнати. Обійшовши всю кімнату, вона збиралася було виходити, але раптом її погляд зупинився на мені і вона покликала розподільника. Говорили вони тихо, але я все ж таки змогла почути їхню розмову.

• Звідки вона у вас? - вона вказала на мене.
• Бродяча. Підібрали біля дороги. - з ввічливим поклоном відповів їй розподільник. - При собі ні документів, лише кілька особистих речей.

Жінка уважно оглянула мене та підійшла ближче.

• Японську знаєш? - запитала вона мене.
• Знаю. – коротко відповіла я.
• Туристка? Де твої батьки? - запитала жінка.
• Батьків нема. Подорожую пішки. - відповіла я, примудрившись навіть не збрехати.

Жінка повернулася до розподільника.

• Її також візьму. Вона ідеально підходить. - сказала вона йому і жестом вказала охоронцеві на мене. - Речі та папери передайте моїм людям, вони все перевірять та підпишуть.
• Як скажете, леді Хо. - знову вклонився розподільник і вийшов за двері.

Тим часом до мене підійшло двоє охоронців. Один з них відстебнув ланцюг із кільця в центрі кімнати, а другий грубо підняв мене за плече й стусаном направив у бік виходу.

Відчувши свіже, не затхле повітря я вдихнула на повні груди. Руки все ще відтягували ланцюги, але ноги були вільні.

Як тільки я вийшла мене пристебнули ланцюгом до низки дівчат і всіх повели до фургону. З натовпу до нашої процесії підійшов п'яний, товстий японець, весь у шовках.

• Панночки, куди ж ви! Я ж саме на вас тут і чекаю! - він дихнув на нас таким перегарищем, що ми аж відкосилися від нього. - Як неввічливо, пані! Не бійтеся, я навчу вас бути слухняними!
• Пішов геть! - чоловіка відштовхнули охоронці і наставили на нього автомати. – Це власність Лорда!
• Я ж не знав! Молю, вибачте! - чоловік упав навколішки перед охороною, а нас повели далі. Краєм ока я побачила, як жінка, що вибирала нас, дала знак охороні і ми почули постріли.

Чесно, мені не шкода. Він на це заслужив. Страшно уявити, що трапилося б з дівчатами з цього ринку, якби вони потрапили до нього. Але я чудово розуміла, що він такий не єдиний і це питання потрібно вирішити, як тільки я знайду свою команду.

Нас підвели до фургона і почали дбайливо садити в кузов, не забуваючи пристебнути ланцюг до підлоги. До кузова з нами зайшли четверо охоронців у масках, зачинивши за собою двері на засув, і я почула як засув зачинився і зовні. Тільки вантажівка рушила, як з отворів, як я думала, для вентиляції, в кузов пішов білий газ, лягаючи туманом по підлозі. Дівчата одна за одною почали відключатися, але я намагалася якомога чіткіше розглянути очі, обличчя наших викрадачів, чи точніше покупців, під масками. Помітивши, що я одна залишилася притомною, до мене підійшов один із охоронців і вирубив прикладом своєї гвинтівки.