Частина 8. Спогади

Моє тіло гріло сонце, а ноги обмивало море. Сидячи на палубі прогулянкового корабля, я опустила ноги у воду і щасливо посміхалася.

• Мила, все гаразд? - я відчула як хтось гладить мене по волоссю.
• Все чудово, мій імператоре! - усміхнулася я і поцілувала чоловіка, що нахилився до мене. - Ми можемо залишитись тут довше?
• На жаль, ні, люба. Мені треба повертатись до обов'язків. – сумно посміхнувся чоловік. - Надто довго народ був без імператора.

Я розуміюче кивнула і знову подивилася на море.

Повернувшись до палацу імператор Ютані як зазвичай попрямував до зали засідань, а я пішла на кухню. Палацові слуги завжди щось готували, варили, смажили, тушкували і запікали, тож в мене завжди була можливість схопити щось зі столу.

• Леді Ло! - гукнув мене голос старшого гвардійця. - Якщо ви голодні, я накажу накрити стіл!
• Не турбуйся Харукі. - усміхнувшись махнула я рукою. - Ти що, не знаєш що найсмачніше тут, а не на столі?
• Леді, негоже дівчини вашого статусу.. - почав було гвардієць.
• Так, так, негоже те, негоже се.. - я взяла тарілку з креветками темпура і простягла одну гвардійцю. - Просто спробуй!
• Леді Ло.. - по очах було видно, що гвардієць намагається ввічливо відмовитися.
• Спробуй кажу! Вважай це наказом імператриці! - я засміялася і піднесла креветку ближче до його обличчя.

Трохи зволікаючи, Харукі таки підкорився і з'їв креветку з моїх рук.

• Ну як? - вкрадливо спитала я.
• Хмм.. Насправді.. На диво смачно. - здивовано посміхнувся гвардієць, і я теж посміхнулася.
• Отож! – впевнено вигукнула я. - А що ти тут робиш, до речі?
• Взагалі то вас охороняю. - посміхнувся гвардієць.
• Ммммм, яке важливе завдання. - я награно посерйознішала. - Ну, охороняй, що вже вдієш. - глянувши на двері зали засідань, що відчинилися, я знову обернулася до Харукі. - Слухай, а давно Хонока чашниця в імператора?
• З моменту зникнення минулого чашника, леді Ло. - відповів гвардієць. – Його так і не знайшли.
• А з імператором усе гаразд? – тихо запитала я.
• Що ви маєте на увазі? - насторожено спитав Харукі.
• Він дуже дивний останнім часом.. задумливий, запальний з дрібниць.. йому не властиво. - підрезюмувала я. - Він завжди був холодний і розважливий. Але останні його накази.. збивають мене з пантелику.
• Леді Ло.. заради вашого ж блага вам не варто ставити накази імператора під сумнів. - зі сталлю в голосі сказав гвардієць.
• І в думках не було Харукі! - засміялася я.

За мить у дворі почувся галас і я побігла туди, а слідом за мною вибіг гвардієць.

Люди вийшли на бунт. Їх було сотні, з мечами, смолоскипами, арбалетами. Вони йшли до палацу.

• Леді Ло, ви повинні сховатися у палаці! – крикнув мені Харукі. - Ходімо!
• Залишайся тут! Захист палац! Це наказ. – зупинила його я. - Я сама дістануся до своїх покоїв.

Збігши сходами я опинилася у внутрішньому дворі і побачила на верхньому балконі свого коханого, імператора Ютані. Над палацом згущалися хмари і в небі виблискували блискавки. Недовго думаючи, я побігла нагору, в покої імператора.

Перед дверима в покої мене зупинила охорона, яка геть-чисто відмовлялася пропускати мене всередину. Не витримавши тиску, і будучи і без того на нервах, я швидко розібралася з ними і вбігла в покої мого імператора.

• Ютані, що відбувається? - крикнула я йому, бо грім заглушав мій голос.
• Кіро, моя кохана! - чоловік підхопив мене на руки, а його очі горіли жовтим вогнем. - Це доля! Ми разом із тобою на порозі нової ери! Ери без людей, цих нижчих створінь! І на чолі її будемо стояти ми з тобою!
• Ютані.. що ти зробив..? - зі страхом в очах спитала я, і опустивши очі вниз побачила, що на місці городян залишилися скелети, що досі іскряться.
• Я очистив це місто від паразитів! А незабаром очищу і всю Японію! - чоловік міцно притиснув мене до себе і владно поцілував.
• Ні! - я відсторонилася. - Ти вбив усіх цих людей! Заради чого?! - я з жахом дивилася на чоловіка, якого люблю, і зрозуміла, що не помічала, як той перетворився на безумця.
• Заради чистоти, звичайно! - він знову притис мене до себе сильним, вимогливим поцілунком.

Раніше він ніколи не був таким.

Одним сильним, точним рухом я всадила пазурі в серце імператора. Поцілунок перервався, а по моїх щоках струмками спливали сльози.

• Пробач… пробач, кохання моє… – схлипуючи я опустилася на коліна, тримаючи мого імператора на руках.
• Яка ж ти гарна... моя імператриця. - Ютані погладив мене по щоці, витираючи сльози і заплющив очі.
• І дурна. - почула я з дверей жіночий голос. Обернувшись, я побачила Хімарі, одну з радників імператора.
• Ти .. Це ти зробила з ним .. - я встала, а мої очі спалахнули вогнем.
• Чи знаєш ти, як важко було обійняти посаду радника імператора? - запитала жінка, дістаючи кинджали. - Як важко було підкуповувати і замінювати чашників, щоб ті підливали йому настоянку з аконіту? А думаєш було легко нашіптувати йому наш план щодня, на кожному засіданні, коли він забував про все, щоразу глянувши на тебе?! - вона кинулася на мене, метнувши один з кинджалів, від якого я ухилилася.
• З ким ти працюєш? - глухо прорчала я.
• О, мила дитина! Ти ніколи цього не дізнаєшся! - вона знову кинула в мене кинджал, але я його перехопила і кинула назад. Кинжал увійшов їй у ногу по ручку і Хімарі повалилася на підлогу, закричавши від болю.
• Говори! - я навалилася на неї зверху, притиснувши другий кинджал до горла жінки. - З ким ти працюєш?
• Дурна, дурна леді Ло! - жінка хрипко засміялася і з її рота пішла піна. За кілька хвилин вона була мертва.

Вставши з трупа радника імператора я озирнулася, і побачила що сам імператор так само мертвий.. Раптом у покої вбіг Харукі.

• Леді Ло! Що... радник Хімарі? Імператор? - він розгублено подивилася на тіла, потім перевів погляд на мене. - Що сталося? - спитав він жорстко, зі сталлю в голосі.
• Харукі, це вона зробила, Хімарі! Вона отруїла і зачарувала імператора, щоб той убив усіх людей у ​​Японії! – я подивилася на нього зі сльозами на очах.
• І вона вбила його..? - так само холодно запитав гвардієць, наближаючись до мене і тримаючи меч наперевіс.
• Я.. Я повинна була це зробити, Харукі.. Він був божевільний і вбив би всіх.. - сльози струмком текли по моєму обличчю.