Частина 6. Допит

Прокинулася я підвішена ланцюгами до стелі. У підвальному приміщенні була напівтемрява, горіла тільки одна тьмяна лампочка під стелею, а біля мене стояв металевий стіл із ножами та проводами.

• Ти прийшла до тями. Добре. - чоловік, що сидів на стільці біля стіни, підвівся і підійшов до мене, тож я змогла роздивитися його обличчя. - Хто ти?
• Не твоя справа. - загарчала я і відразу відчула удар струму по своєму тілу, стиснувши зуби.
• Хто ти? - знову спитав чоловік.
• Відпусти мою команду і ми мило поговоримо за філіжанкою кави! - знову удар струму і я стиснула зуби.
• Хто ти? - знову те саме питання.

Я зрозуміла, що це були Кіцуне, але зустрічатися з ними так рано я не хотіла. І точно не за таких обставин. Чи йти на те, щоб розкрити їм своє походження та особистість, було складним питанням. Мене знову вдарило струмом.

• Досить, це лоскотно. - я зверхньо посміхнулася, на що отримала удар кулаком в живіт і захрипіла.
• Чи знаєш ти, дівчинко, що вони зробили? - запитав у мене японець. - Ті, кого ти так завзято прагнеш захистити.
• Мені це не потрібно знати. - відповіла я. – Вони моя сім'я.
• Кіцуне твоя сім'я! - загарчав японець. - А ти зрадила наш клан.

Я пирхнула на його заяву, а японець взяв зі столу ніж.

• Це, дівчинко, Кігіце. Зброя, яка вбиває Чистих, дарована нашому клану Первородними. - сказав японець, провівши пальцем по вістрю. – Рани від нього не затягуються, а метал вбиває.
• Ну і суки були ті Первородні, яких ви зустрічали. - буркнула я, на що знову отримала удар в живіт.
• Дівчинка не боїться смерті. Це добре. - він посміхнувся. - А смерті своєї сім'ї?
• Ви їх не чіпатимете. - загарчала я.
• Ми знайдемо їх. Виріжемо кожного. - він крутив ножа в руках, спостерігаючи за моєю реакцією. У відповідь я лише засміялася. - Тобі смішно? – ніж приставили до мого горла.
• Ти помилився. - хрипко сміючись сказала я.
• І в чому ж? - посміхнувся японець.
• Ти сказав, що моєї команди більше немає у вас. Вони врятувалися. - я засміялася голосніше.
• А так тобі смішно? - він провів вістрям ножа по моїй щоці, залишивши глибокий поріз.
• Так.. смішно .. - тихо відповіла я, опустивши голову. - Тому що мені більше нема чого втрачати.

Я підвела голову і японець побачив, як затягується поріз на моїй щоці. Але більше його вразили мої очі, що горять різнобарвним вогнем.

• Неможливо… - він відступив на пару кроків, випустивши ніж.

Направивши всю вологу у своєму тілі в долоні, я вивернула їх з ланцюгів і зістрибнула на підлогу, відкинувши японця вбік. На мене спробували замахнутися охоронці, але я запустила в них вогняну кулю.