Розділ 3

Квартира Сашка знаходилась у престижному районі Львова, нещодавно відреставрованому в очікуванні міжнародних спортивних змагань. Чотири кімнати обставлені ще їхньою матір’ю, коли вона ненадовго повернулася в Україну. Брати нічого тут не змінювали, у них були інші зацікавлення і проблеми, тільки техніки додалося.

Здебільшого тут мешкав Дмитрик. Сашко, якщо не жив у Києві, як під час навчання, то їздив у відрядження і часто ночував у готелях.

Квартира провонялася цигарковим димом, взуття валялося купою біля входу: кросівки, туфлі, один замшевий жіночий чобіт. Певно, брательник влаштував гульбище вдома. Нащо ж тоді поперлися ще й у стрип-бар за добавкою?

Сашко зазирнув на кухню: гори брудного засохлого посуду у рукомийнику і на столі, навіть одна стопочка різнокаліберних тарілок на підлозі біля холодильника вперемішку з недоїдками суші. Не пощастило цього разу мікрохвильовій печі, у неї відламали дверцята, і пошматованій скатертині, на якій різали хліб до столу. Звісно, у холодильнику миша повісилась – на гульбищах зжирається майже все. Біля рукомийника батарея порожніх пляшок з-під горілки, пива та енергетиків.

Олександр знайшов у шафі велику чисту кружку, набрав води і пішов далі оглядати квартиру. Безлад панував усюди – Дмитрик не гаяв часу, поки старший брат лежав у лікарні.

Дмитрик знайшовся у найдальшій спальні. Він лежав на підлозі, обіймаючи валик з дивану. Інші подушки, валики і ковдри були розкидані там же, по центру кімнати стояв кальян з усім необхідним приладдям.

Олександра нудило від одного вигляду кальяну, не кажучи вже про те, коли всі по черзі починали обсмоктувати курильну трубку і ловити кайф, запевняючи себе, що від такого куріння не виникає залежність. Та чомусь усі, кому кальян не спротивив першого разу, майже завжди підсідали на нього.

Дмитрик був одягнений у спортивні штани та модну футболку з матерним написом і розбитим серцем. Та одяг не приховував, наскільки він шклявий, – кістки, обтягнені шкірою. Волосся скуйовджене, навколо очей запали тіні від постійного недосипання і нічних гулянок. Дмитрик виглядав потасканим і явно старше свого віку.

Сашко подивився на брата, порадів, що знайшов Дмитрика самого, а не в компанії. Могло бути й таке... Судячи по кількості розкиданих подушок, спочатку у гулянці брали участь щонайменше шестеро.

Молодший брат спав, не відчуваючи присутності старшого. Дарма хтось із його компанії зателефонував Олександру – Дмитрик викрутився б і сам. Попередні прохання і домовленості результату не дали: як раніше пропивав своє життя Дмитрик, так і нині витрачав молодість на гульки.

Доведеться поговорити по-дорослому і варто починати вже зараз. Сашко без жалю вилив кружку холодної води на голову сплячого брата. Дмитрик підхопився, зиркаючи від несподіванки на всі боки.

– Що ти тут робиш, Сашко? Ти ж маєш у розібраному стані валятися у лікарні, – Дмитрик солодко позіхнув.

– То ти знав про аварію і не приїхав, – Олександра раптом оповила невимовна нудьга, і він вирішив брата не щадити. – Ти б хотів, аби я зараз був не тут, а в морзі?

– Хоч пиріжків би поїли, – Дмитрик відсунувся від калюжі, переліг на сухий край валика. – Звісно, знав. Телевізійний ящик поки не базікає, а в Інеті вже пишуть, що Олександр Назарчук у п’яній бійці вбив товариша.

Олександр заціпенів, але не від того, що новина швидко стала надбанням мережі, а від веселого тону свого брата.

– Розслабся, Сашко, – гиготнув Дмитрик. – Ти ж все одно відмажешся. Як там того небіжчика звали? Андрій Шульженко? Я наче раніше бачив його у твоїй компанії. Ви з ним того? Бой-френди?

Не тямлячи, що робить, Сашко за комір футболки підняв брата з підлоги. Перед очима потемнішало, дали про себе знати тріснуті ребра, та він не виказав своєї слабкості.

Дмитрик онімів, не очікуючи від старшого брата такої реакції, куди й поділися його низькоплінтусні жартики.

– Не смій казати гидоту про людей, до яких тобі ніколи не дорівнятися, – прошипів Олександр і розтиснув пальці.

Дмитрик гепнувся на свій багатостраждальний диванний валик, й там і лишився, не наважуючись встати. Таким владним він брата ніколи в житті не бачив.

– Скільки разів я казав тобі, щоб цього блядства у нашій квартирі не було?

– Багато, – невпевнено відгукнувся Дмитрик.

– А що моєму терпінню може настати край?

– Не менше, – затинаючись, пролопотів Дмитрик, здивовано дивлячись на брата, наче лише зараз усвідомив, що Сашко таки старший і він сяк-так приносить гроші у дім, а молодший їх тільки тринькає.

– Як твоя сесія?

– Ніяк... – голос Дмитрика урвався, він ледь не вдавився повітрям, зрозумівши, куди хилить старший брат.

Олександр присів, щоб бути ближчим до Дмитрика і щоб не так паморочилося в голові від болю і слабкості.

– А тепер слухай мене, Дмитре, – почав Сашко, не зводячи з молодшого брата пронизливого погляду сірих очей. – Якщо ти завалиш сесію і тебе у черговий раз виженуть, то на пожиттєве утримання не розраховуй. Ти мій брат, і я тебе не покину, але весь батьків спадок записаний на мене, ти користуєшся банківською карткою з мого дозволу. Я куплю тобі однокімнатну квартиру на околиці Львова. Там будуть звичайні меблі і мінімум аж ніяк не навороченої техніки.