Розділ 2

Дарина встигла провести Ігната на двір до того, як в лікарні почала заступати на денне чергування нова зміна.

– Дарино, пройдемось, є розмова.

Ігнат звернув до парку. Дарині нічого не лишалося, як слідувати за ним. Хлопець знайшов місце, сховане від сторонніх поглядів із трьох боків кущами, на яких щільним мереживом розкривалися листочки, і зупинився, чекаючи на дівчину.

– Я прелюдій не визнаю і прямо кажу, що думаю. Ти нам чужа. Дядько Пилип тебе поважає, а Сашко, схоже, довіряє, як на моїй пам’яті нікому з дівчат не довіряв. Та й ти нівроку. Побачив би фото в профілі чи в анкеті – вирішив би, що точно стибрине з портфоліо якоїсь топ-моделі. Все хотів спитати, чи в тій серії, якою ти фарбуєшся, лише мідні відтінки, чи зелені теж є? Себе не тямлю, так хочу пофарбуватись у зелений!

Кажучи все це, Ігнат пильно дивився на дівчину, чекаючи, як вона зреагує. Дарина сміливо відповіла на виклик карих із прозеленню очей, вона розуміла, чому Ігнат розмовляє з нею в такому тоні.

– Не думала, що комп може так зазомбувати людину, що вона не відрізнятиме натуральне волосся від фарбованого, – весело відповіла дівчина, зовсім не виказуючи образу.

– А може, я лише на порносайтах сиджу?

– Навряд на порносайтах є френди.

Й обоє розсміялися.

– А ти спостережлива. Уїла, – він зітхнув. – Я дечого не сказав Олександру. Тобі скажу, бо дядько Пилип мене вислухати не схотів. А мені потрібна хоч чиясь порада.

– Невже моя? Я ж вам чужа і, певно, на багатьох хлопців заглядаюсь.

Ігнат із усмішкою торкнувся її руки, застерігаючи продовжувати намовляти на себе.

– Ти, окрім того, що вродлива, ще й розумна. Якби тебе не вподобав Сашко, я б поборовся за твою прихильність. Спробую з тебе не кепкувати, Дарино. У нас не залишилося друзів. Ті, які були на розкопках, навіть не прийшли на похорон до Андрія, злякалися, що його ховали у закритій труні.

– А рідні? – мимоволі зірвалося з вуст дівчини.

– Матір Олександра далеко, з братом він майже не спілкується, бо у того в голові тільки розваги. Я сирота. Нам ні до кого йти по допомогу.

Дарина відступила, щоб непомітно позбутися його дотику, наче це давало Ігнату владу над нею.

– Ти такий щирий. Надто щирий як для незнайомої людини. Й Олександр теж...

– А ти подумай, Дарино, – очі Ігната освітилися фальшивими веселощами. – Ті троє прийдуть за Олександром. І мабуть, за нами також, коли дізнаються, що ми дивилися запис. Нащо прикидатися і гратися, коли розумієш, що тобі, можливо, зовсім мало зосталося жити?

Дарина подумала, перш ніж відповісти, порадилася зі своїм серцем.

– Ти зовсім не такий, Ігнате, яким намагаєшся здаватися. Можливо, я б колись і стала твоєю дівчиною, якби раніше не зустріла Олександра, якщо ти кажеш, що це взаємно. Я вже три роки працюю в лікарні, спілкувалася з різними людьми, бачила багато горя, але такої людини, повної жаху і провини, мені не траплялось.

– У тебе напрочуд гострий погляд, Дарино. Ти бачиш навіть те, про що я й Сашку не збирався розповідати, – він зламав суху гілку з куща і крутив у пальцях. – Так, я відчуваю провину через те, що сталося. Андрій попрохав мене дізнатися про походження тих гранітів, і я повіз зразок у Дніпро.

Майже доба туди, день там, бо як же не погуляти по місту, в яке приїхав уперше, і ще майже доба назад. А по приїзді я завалився спати. Коли прокинувся, вже сутінки лягли, і я залишився вдома, бо пертися в гори проти ночі лише дурень буде. Тої ночі все і сталося. А якби я поїхав у гори, дістався б якось, і там мене Олександр на перевалі з траси забрав, то нас було б троє на троє. І ще невідомо, хто кого...

Гілочка зламалася з тріском, і наче відлуння пішло від того лускоту. Дарина здригнулася.

– Не ятри серце, Ігнате. Навіть якби вас було троє на троє, це нічого б не змінило. Ті покидьки мали зброю, і не таку, якою б ти зміг скористатися. Не знаю як, але я бачила сон Олександра.

– Маю сам переконатися, що не зможу скористатися тою зброєю, – прошепотів Ігнат і глянув на дівчину, здолавши почуття. – Дякую, Дарино. У тебе дар лікаря – він від неба. Мені полегшало на душі, неначе ти зняла з неї величезну брилу.

Ігнат нахилився і поцілував руку спантеличеної Дарини, яка не звикла до такого поводження.

– Я поїду. У мене є деякі думки, треба френдів із порносайтів порозпитувати, – він блиснув усмішкою, ніби сонечко сяйнуло. – Я піду. А ти Сашкові повернутися обіцяла. Не залишай його самого.

Ігнат помахав рукою, прощаючись, і пішов лікарняним парком. А Дарина зосталася стояти серед кущів.

Ранок лоскотав шкіру прохолодою, але серце огортав світанковим теплом. Її розмірене життя стрімко змінювалося, мов шість років тому, коли вона потай гайнула в Київ на Майдан.

Тоді теж було і лячно, і весело, та не зустрівся їй тої осені жоден хлопець, який відповів би взаємністю, а зараз аж двоє хотіли б назвати її своєю дівчиною.

Лячно і весело.

Сонячно і холодно.

І знову змінюються сьогодення і майбутнє.