Розділ 4

У Дарини сьогодні було нічне чергування, дівчина звично обходила свій поверх. У травні темнішає пізно, та сьогодні хмари спустилися з гір туманом, і сутінки накрили місто.

Палата Назарчука була останньою, дівчина тихесенько прочинила двері. Хворий мирно спав. Дарина мимоволі задивилася на його вродливе обличчя: правильні риси, навіть зараз відчувалось, яка сильна воля ховається за привабливістю цієї людини.

Дівчина вже хотіла зачинити двері, коли її зупинив голос хлопця.

– Будь ласка, не йди. Побудь зі мною трішки. Тут так холодно самому.

Він із благанням подивився на молоду лікарку. Дарина знітилася: їй і кортіло залишитися, й дівчата чекали на неї в ординаторській, за кілька хвилин мало розпочатися телешоу "Битва екстрасенсів".

– Ми хотіли з дівчатами подивитися телевізор, – щиро зізналася Дарина, повертаючись до палати.

– Тут теж є телевізор. Тільки я до пульта не дотягнуся, – Олександр спробував сісти, і Дарина допомогла йому, підмостивши під спину подушку. – Ненавиджу відчувати себе безпомічним. Зі мною так лише раз було. Мама вирішила зробити мені подарунок і повезла на яхті кататися в океан, почався шторм, я перехилився через фальшборт і впав у хвилі. Мене знайшли вранці на березі, дивувалися, що океан не забрав, – він крадькома посміхнувся. – То що ви дивитесь? "Екстрасенсів"?

Дарина кивнула й увімкнула телевізор. Вона ніколи не бачила океану, а що таке шторм, знала по книжках і пригодницьких фільмах.

– І за кого ти? За чорного мага чи за гладку чарівницю? – пожартував Олександр, сірі очі світилися цікавістю. – Зараз вгадаю: точно не за чорного мага!

– А хіба ти за чорного? – пішла реклама, і Дарина вимкнула звук.

– Ні. За чорного мій брат Дмитрик. А я взагалі таке не дивлюся. Я більше по аніме.

– Це такі мульти, де у хлопців довге кольорове волосся, а у дівчат очі на пів обличчя?

Обоє розреготалися. Сашко схопився за груди, задихнувшись від болю.

– Вибач, – Дарина несвідомо хитнулася до нього і торкнулася пальців.

Й аж відсмикнула руку, бо її наче жаром обпалило.

– Ні, це ти вибач, – біль вщухав, ніби його притлумив жар цього випадкового дотику. – Тебе як звуть?

– Дарина. А твоє ім’я тут усі знають.

– І що про мене кажуть?

Дарина відповіла не одразу. Вони так невимушено і дружньо теревенили зараз, а цей молодий чоловік може запросто виявитися жорстоким убивцею. Та вони ж майже однолітки...

– Багато кажуть. Різне. Здебільшого між собою.

– І ти віриш? – виразні сірі очі причаровували блиском.

Дарина відвернулась.

– Не знаю, – вона підвелася. – Пробач, я маю йти. У мене чергування.

Сашко обережно взяв її за руку, і жару у цьому дотику вже не було.

– Будь ласка, зостанься хоч ненадовго. До мене ніхто не приходить: ні брат, ні друзі, ні навіть той навіжений слідчий. Не уявляєш, як тут нудно і сумно. Залишишся?

Дарина вагалася, інтуїція підказувала, що треба зостатися, а розум протестував, підкидаючи нові причини, чому треба піти з палати і триматися подалі від цієї людини.

– Ігнат приходить кожного дня, питає про твоє самопочуття, – дівчина вирішила цього разу послухатись інтуїції. – А твого брата я не бачила, може, він був тут не в моє чергування.

– Та ні, не був, – Сашко відвернувся, щоб дівчина не дізналася про його справжні почуття. – Він боїться лікарень. Як і я.

– Але чому?

Ведучий представляв учасників у чорних і білих мантіях, які ще залишились у проекті, та їй зараз було цілком байдуже до улюбленого шоу, та зараз воно зовсім не привертало цікавість.

Олександр серйозно подивився на Дарину, мовби щоб пересвідчитись, чи не знущається вона.

– Дивно про це оповідати. Тут ледь не кожна собака про те бреше. Мого батька вбили в лікарні, він був поранений, а йому влили не ту кров. Всі розуміли, що це не випадковість. Ми з матір’ю вже за три тижні були за кордоном, рік жили то в Польщі, то в Чехії, тоді доїхали аж до Іспанії, і там пробули майже шість років.

Коли я став повнолітнім, повернулися. Поїхав до Києва, вступив в університет, ми з Ігнатом там і познайомилися, жили у гуртожитку в одній кімнаті. Тільки він комп’ютерний дизайнер, а я спеціалізуюся по ландшафтах. Мені завжди впорядковувати простір подобалось.

Дмитриком мама опікувалась, поки він не отримав паспорт, у нас п’ять років різниця, а тоді поїхала в Європу. Їй там краще. Там усім краще...

– Чому ж ти не поїхав з нею? – Дарина своїм вухам не вірила: вони знайомі кілька днів, а цей чоловік так відверто ділиться з нею своїм минулим.

– А мені краще тут, – різко відповів Олександр і глянув на безмовний екран телевізора, де екстрасенсам розповідали про нове випробовування. – Не вірю, що ти нічого про мене не знаєш. І твоє шоу давно почалося.

Дарина швиденько увімкнула звук: екстрасенси долали перше завдання, теж непокоячись про минуле якоїсь жінки. Дівчина сіла на стілець поряд із ліжком.