Розділ 19. Стресові будні

     У понеділок друзі залишилися після уроків у шкільній їдальні.

     - Ну, що, як вдома зустріли? - запитав Саша Микиту.

     - Все норм. А тебе, Ніко? - поцікавився Миколаїв.

     - Так поки теж нормально.

     - Тоді розслабся. Все добре, — обняла подругу Настя.

    З боку це здавалося смішним — маленька дівчинка заспокоює високу здоровилу Настю. Але, вже так вийшло, і друзям було не до сміху.
Тим часом, в кабінеті начальника поліції троє співробітників звітували перед Головатим:

    - Я їздив по ювелірах, таких сережок у продажу сто років не було.

    - Перевір тоді завтра все випускні альбоми шкіл, я впевнений — на фото видно, хто в яких сережках.

    - Ой, чого Ви причепилися до цієї сережці? Може, вона взагалі випадково там опинилася.

    - Може. Сам не знаю, — майже з безтурботним виглядом відповів начальник.

    Він уже почав заспокоюватися з приводу сережки.

    - Хтось з приводу нашого трупа щось шукає?

    - Ні, хіба, що його родичі цікавляться — хто вбивця.

    - Слухайте, я пару тижнів тому бачив, як він сварився з нашим чемпіоном зі стрільби в парку.

    - Ні-і, не піде. На малолітку все скинуть.

    - От чорт, добре, буду шукати.

   Цей день не привніс нічого нового в життя підлітків. А наступний ранок настав якось особливо швидко. Хлопці пішли в школу, а Ніка перед цим вже більш впевнено наділа нові сережки.

   До кінця дня, перевіривши всі альбоми, новий слідчий — Володимир Гаврильченко приступив до розслідування. Начальник поліції дав йому завдання пошукати можливу господарку виявленої сережки. Дільничний інспектор поліції цілий день перевіряв всі школи, які були на його ділянці, а їх було цілих три. «Пощастило мені!» - журився він. Останньою в його черзі на перевірку виявилася школи № 10, в якій якраз і вчилася наша четвірка друзів.

   У друзів закінчилася фізкультура, і дівчатка встигли переодягнутися та чекали хлопчиків у стадіону. Тут Настя і Ніка й помітили дільничного, який стояв біля входу і розглядав шкільну будівлю.

   - Ні, ти подивися, вони таки конкретно взялися за перевірку шкіл! - штовхнула подружку ліктем в бік Ніка. - Як думаєш, що вони шукають?

   - Думаю — тебе, — прошепотіла подружка, злякано округливши очі.

   - Ось і я так думаю, — присіла за огорожу Ніка і потягнула за собою Гущину.

   - Невже вони такі тупі та думають, що якась ідіотка носитиме одну сережку?

   Вони подивилися одна на одну і синхронно знизали плечима. 

   - Це ж менти! Хто знає, що у них в головах! - прошепотіла Настя.

   - А ви чого тут сидите? - пролунав у них над головами знайомий голос фізкерівника.

   - Так ми це ... шнурки зав'язували. У мене постійно розв'язується, — знайшлася Настя.

   - А вона тобі їх зав'язує? - єхидно хмикнув учитель. - Від кого ховаєтеся?

   У цей момент з дверей школи вибігли їх хлопці.

   - Та від дебілів з паралельного класу. Не хотіли, щоб наші хлопці бійку влаштували, — заторохтіла Настя і замахала рукою хлопцям.

   - А-а-а, ну тоді добре. І, Гущина, ти не дотягуєш до нормативу з бігу, ти пам'ятаєш?

   - Так, Олександре Григоровичу, я тренуюся, — відповіла Настя, і вони помчали до хлопчаків.

   - Фух, мало не попалися, — полегшено зітхнула Ніка і почала розповідати Санькові та Микиті про візит поліціянта.

    - Ми з ним зіткнулися в вестибюлі. Це той мерзенний тип, на якого ми з вами вже потрапляли.

    - Як же триматися від нього якомога далі?

    - Так ми й так ніде не світимося, але він, же сам всюди шастає.

    - Треба просто поводитися природніше, не боячись.

    - Добре вам говорити, коли у мене все жижки трусяться, щойно ментів побачу, — зізналася Вероніка.

    - Слухайте, нам всім треба пити заспокійливе, — несподівано для всіх, констатував Микита.

    Увечері, в новинах, по місцевому телеканалу, розповіли про один речовий доказ, який не було сенсу приховувати. Мовляв, на місці події, поруч з тілом убитого журналіста була виявлена ​​особлива жіноча сережка. Більшість глядачів особливо не надали цьому значення. Мало хто міг в лісі сережку загубити? Диванними детективами, звичайно, ця інформація почала активно мусуватися на різні лади. Добре ще, що четвірка друзів майже ніколи не цікавилися місцевими чатами, інакше, Ніку б точно Кіндратій хапанув!

    Але, почувши цю новину, Ніка ще більше почала хвилюватись. Щоб якось відволіктися, хлопці вкотре вирішили зайнятися колективним спортом, точніше бігом. І от увечері, ноги самі понесли їх все в той же парк, а там — побігли через ліс, і побачили, що поліціянти все ще нишпорять там. А на довершення всіх бід, побачили самого Віктора Валерійовича. Побачивши підлітків, він їм кивнув, вони кивнули йому у відповідь і продовжили бігти ще з пару кілометрів і повернулися додому до Насті.