Розділ 17. Нічні пригоди

    Отже, коли дівчатка знесилено залишилися спостерігати за пригодами героїні чергового телевізійного серіалу, хлопці разом пішли в туалет. І замкнулися в малесенькій кабінці флігеля.

   - Мику, дивись! Дівчата стали панікувати, тому я боюся, щоб вони не видали себе і нас, — розговорився Сашко. - Давай, ми вночі самі сходимо і закопаємо його. Тоді, навіть, якщо нас і запідозрять, вони не зможуть нічого розповісти.

     Микита згідно кивнув і криво посміхнувся.

    - Я читав, що злочинців часто тягне повернутися на місце злочину. Ми — не злочинці, але нас воно постійно притягує. Це вже якась хвороблива манія!

    - Нічого, все пройде! - бадьоро ляснув друга по плечу Сашко і вони повернулися до дівчаток.

    - Ви що — почали курити? - підозріло принюхався Ніка.

    - Ні, просто одночасно закортіло, — пожартував Саша.

  Дочекавшись, коли дівчата пішли спати в мансарду, вони тихенько вислизнули з флігеля і попрямували в ліс.

    У цей час, у вікна, яке виходило на подвір'я, був батько Насті. Він любив перед сном подивитися на нічне небо. Він зауважив собі, що на старості років став сентиментальним, але йому це навіть чимось подобалося. Зараз він шкодував, що не сюсюкався свого часу, з Настею, коли та була малою. Шкода, пройшло так багато часу, а він так і не показав їй, як любить її. Всю увага він віддав старшій доньці, і видихся. Чи не розрахував сил.

   А сучасні батьки не соромляться своїх почуттів. Віктор Андрійович бачив навіть по телевізору, як молоді чоловіки показують свою любов маленьким дітям, обіймають, цілують їх, тобто роблять те, що за часів його молодості називалося «телячими ніжностями», і не соромляться цього.

  Поки він займався самоаналізом, Гущину здалося, що за вікнами майнули якісь тіні. Він стрімко кинувся до дверей і встиг помітити підлітків, що йдуть з двору. Віктор Андрійович знав їх ситуацію з батьками, і швидко зметикував, що, навіть у разі примирення з дорослими телефоном, хлопці не залишили б дівчат, і не втекли б потайки.

     Дружина вже спала, тому він зміг уникнути небажаних зараз розпитувань. Гущин швидко одягнувся і вирішив простежити за однокласниками дочки.

   Хлопчаки пересувалися містом досить швидко. І Віктор Андрійович порадів, що підтримував себе весь цей час в нормальній фізичній формі. Побачивши, що хлопці направляються в сторону лісопарку, він подумки простогнав: «Знову цей ліс! Мало того, що їх мало не збили на смерть тут, так їх туди знову, немов магнітом тягне?!»

    Він уже хотів наблизитися до них і застерегти від походу в ліс. Але тут, з-за рогу, вийшла компанія інших підлітків. Віктор Андрійович з обуренням і жахом помітив в руках у деяких біти. Так ось ця таємнича банда неповнолітніх, яка останнім часом орудує на нічних вулицях і тероризує перехожих?!

   Автоматично він витягнув смартфон і почав знімати те, що відбувається, гарячково при цьому, обдумуючи, як краще вчинити. Якщо агресори (так він миттєво охрестив хуліганів) стануть нападати на хлопців, втрьох вони не впораються. Віктор Андрійович не сумнівався в тому, що кинеться на допомогу Сашкові й  Микиті. Але їм не здолати шістку з битами.

    Події, між тим, розгорталися не дуже добре. Підлітки вже зачепилися слово за слово, і було видно, що хулігани тільки й чекають моменту, щоб напасти.

    Хлопці дуже не хотіли в даній ситуації встрявати в бійку. Їм зовсім не посміхалося зараз привертати увагу поліції. І вони намагалися мирним шляхом залагодити ситуацію.

    - Хлопці, ми вас не чіпаємо і йдіть собі, — сказав Микита, зробивши руками жест, який вочевидь демонстрував його бажання пройти крізь натовп.

     - Цікаво, як це ти б міг нас «зачепити»? - зареготав один з них, мабуть, призвідник.

   Віктор Андрійович, перебуваючи серед заростей кущів, в цей час намагався непомітно наблизитися до нападників і продовжував знімання.

    - Хочеш сказати, що ти такий крутий Шварценеггер? - загрозливо продовжував наступати на Микиту хуліган.

   Хлопці стурбовано перезирнулися. Ні, тільки не зараз! Звісно, вони могли б вихопити пістолет, але тоді нападники будуть знати, що вони озброєні. Невідомо, чим може все це закінчитися. Але, головне, що їх в будь-який момент можуть розсекретити. Все це миттєво промайнуло в обміні поглядами хлопців. І вони зрозуміли один одного.

    - Я вас востаннє попереджаю, щоб ви пропустили нас, — тихо сказав Сашко.

  - Так ти нам загрожуєш? А ти знаєш, що проти лома немає прийому? - пішов на нього один з нападників, граючи биткою.

    - Приказка застаріла! - процідив крізь зуби Саня, прикидаючи їх шанси.

   Компанія практично наблизилася до них впритул. Віктор Андрійович розумів, що треба терміново викликати поліцію, але разом з тим, хотів вловити та зафіксувати перший момент нападу, щоб у нього були зафіксовано цей момент.

   Микита штовхнув одного ліктем в бік. Сашко зрозумів, що настав вирішальний момент. Вони зараз або зможуть вмовити ворога піти, або доведеться показати те, що вони не хотіли діставати.

    - Ідіть, поки можна, — твердо промовив Саня.

   - Та ти взагалі берега поплутав! Ти у кого на районі? - впритул наблизилось до нього ватажок хуліганів і штовхнув його в груди.