Розділ 12. Страшні спогади

     Весь той час, поки приятелі лежали непритомними, їх батьки чергували в коридорі під дверима відділення. Як старше покоління не намагалося проникнути туди або, хоч, вивідати що-небудь про стан здоров'я своїх дітей від медсестричок, що сновигали туди-сюди, їм нічого не вдавалося.

     Батько Насті Гущиної запропонував жінкам піти вночі поспати, але самовіддані мами відмовилися. Так, за винятком батька Сашка та мами Микити, всі залишилися клювати носом на незручних стільцях в коридорі.
     Але, як тільки настала сьома година ранку, і нічна зміна почала готуватися до перезмінки, хитрюща мама Вероніки змогла-таки вивудити у старшої медсестри відділення, що з їх дітьми все добре, і навіть краще, ніж передбачалося, і що сьогодні їх переведуть в терапію.

    — Слава Богу! — перехрестилася Ніна Іванівна, мати Санька. — І як їх взагалі угородило там опинитися?

     — Треба буде з'ясувати, — з агресією в голосі погодився її чоловік. — В цьому році — випуск, а вони ні про що й не думають! Бігають, чорти де!

    Минуло пару днів. Підлітки поступово почали приходити до тями й спілкувались телефонами, оскільки гуляти один до одного в гості по палатах їм все одно не дозволили. Але вони встигли домовитися, що на незручні запитання слідчого, якщо він ще буде їх турбувати, вони будуть відповідати не до ладу і говорити, що нічого не пам'ятають.

     — Коротше — «морозимось». Все будемо валити на амнезію, — сказав Сашко. 

     І от прийшов понеділок.

   На ранок всі потерпілі прокинулись, як ні в чому не бувало. І відразу почали вимагати, щоб їх відпустили додому. Тому, черговому лікарю довелося нелегко. Адже за дверима відділення, у ліфта на нього чекала ще й група родичів школярів.

     — Все, все, все, заспокойтеся, — благально підняв руки вгору лікар, — Як тільки я їх обстежую, так відразу і випишу, якщо їх стан здоров'я це дозволить, або переведу в терапію. 

     Хлопцям же та дівчатам він пояснив, що треба проявити трохи терпіння: їх — багато, а він — один. З таким доводом школярі змирилися і погодилися почекати обходу. 

    Втім, довго чекати їм не довелося. У реанімації, крім них, було мало пацієнтів. Завідувач відділенням запросив до себе на обхід невропатолога. І тепер, разом з веселим бороданем, прийшов до єдиної думки, що підлітків можна відпускати. Звичайно, у Вероніки спостерігалися симптоми струсу мозку, але їй цілком можна було доліковуватися вдома.

    — Залишилася остання справа, яку треба залагодити. Зараз до вас підійде слідчий, опитає вас, і можете бути вільними, — задоволено зауважив лікар.

    Хлопці переглянулися.

     — Слідчий? - підозріло перепитав Сашко, — А навіщо?

    — Так має бути. Адже, ви потрапили в аварію! Він повинен це розслідувати. Зараз я його покличу. Він на вас вже давно чекає.

    Він вийшов, а хлопці задумалися про те, що ж йому говорити.

    — Якщо він запитає, чому ми були там в той час? Що скажемо?

    — Можна сказати, що не пам'ятаємо.

    — Все не пам'ятаємо? Це не прокотить. Ще й підозріло буде.

    — Скажімо, що вирішили бігом зайнятися вранці, — припустив Микита.

    Саня скептично хмикнув.

    — З рюкзаками?

    — То й що? Нехай думає, що ми трохи дурні.

    Але більше за інших версій вони не встигли запропонувати, оскільки в палату увійшов слідчий.

    — Лейтенант Смирнов, — представився він.

   Він почав розпитувати їх про те, як трапився наїзд. Хлопці почали жваво розповідати йому про те, як вони петляли по доріжці, відразу почали скаржитися на нетямущого мера, який не міг прокласти нормальну стежку, і вкрай заплутали слідчого.

   — Стоп! Давайте по черзі, і по одному.

   Він запитально дивився на Микиту.

    — Пане слідчий, а можна вийти в туалет?

    — Іди, — швидко хитнув головою Смирнов, продовжуючи опитувати Санька.

    Микита швидко вибіг з палати та помчав по відділенню, розшукуючи дівчат.

    — Куди? — закричала постова медсестра, що сортувала в цей час ліки, і вискочила за ним навздогін.

    Але хлопець уже побачив дівчаток і влетів до них.

    — Скажіть слідчому, що ми вирішили бігати вранці, тому і були там, — швидко встиг поінформувати їх, як в палаті вбігла медсестра.

    — А ну, повернися, чого ти сюди прибіг? — грізно запитала вона.

    — Туалетний папір шукав, закортіло! — знайшовся Микита з відповіддю.

    — У мене б запитав.

    — Та Ви ж незнайома. Незручно якось.

    — А бігати по всьому відділенню зручно?

    — Ну, дівчата ж свої!

    Медсестра здивовано знизала плечима і запитала:

    — Так що, знайшов?

    Дівчата перезирнулися і з винуватим виглядом відповіли, що у них немає при собі необхідного.