Розділ 9. Фатальне невезіння

     - Як думаєш, що спочатку нам потрібно робити завтра? - не витримав і запитав Мик у приятеля.

     - Вже сьогодні. Треба бігти туди та шукати чортову сережку.
     - А якщо вона загубилася не там?

     - Ну, хоча б переконаємося, що її там немає. Тоді можна жити спокійно.
     Сашко голосно позіхнув і щільніше накрився пледом. Кімната поринула в тишу.
Але ніч пройшла жахливо і майже безсонно. Прокинувшись, хлопці з ранку тільки випили кави й зібрались мчати в ліс. 

     Але, подружки спустилися з мансарди й запротестували.

    - Ми разом потрапили в цю халепу, разом і будемо виходити з неї, — незаперечним тоном заявила Ніка.

     - Так ми просто не хотіли вас лякати ще більше, — пробурчав Сашко.

     Старший Гущин поснідав, зібрався і вийшов з дому на роботу. По дорозі до хвіртки, він побачив тіні, що миготіли у вікнах флігеля, і пішов туди:

     - Настю, а ви чого не в школі? Проспали?

     - Так перший урок — фіз-ра, а ми ще й не снідали. Зараз поїмо і підемо.

     - Дивіться мені, прогульники. Ну, гаразд, до вечора.
     Він окинув хлопців страшним батьківським поглядом і пішов.

     - Хух!

     - Сашко, що робити? - тривожним тоном запитала Ніка.

     - Заспокойся, одягни інші, і підемо в школу. Повернемося і будемо розв'язувати це питання.

     - А що я зараз можу вдягнути? - здивувалася подруга.

     - На тобі мої.

     Настя зняла свої сережки, і продезінфікувавши, віддала Ніці. А сама забігла додому і наділа інші. Всі розуміли, що сьогодні всі дівчата повинні були бути в сережках.

     Настя принесла з дому бутерброди, але нікому вони не лізли в горло.

     - Поснідаємо в школі, — Мик згріб їжу у свій великий рюкзак.

    - І все ж, дорогою, забіжимо ... туди й подивимось, що там і як там, — раптом безапеляційно заявила  Ніка.

    - Це не зовсім — дорогою...

    - Я просто вмру, якщо не знатиму, що там зараз відбувається, — підтримала подругу Настя.

    - Ох, дівки!... Втрапимо ми з вами в халепу!

    - Та годі!

    - Добре!

    - І пам'ятайте, ми просто біжимо через ліс, безтурботно, і нічого не підозрюючи.

    - Тільки чому ми біжимо в бік, протилежний школі? Це — якщо хто запитає. 

    - Придумаємо дорогою.

    Підлітки швидким кроком попрямували в сторону парку, який плавно переходив у ліс.

    Але, коли дружна групка школярів майже підбігла до того виходу з парку, за яким поступово починався ліс, вони встигли помітити перед собою кілька поліційних машин, які в'їжджали до лісу.

   - Повертаємо, — скомандував на ходу Сашка, і все автоматично повернули ліворуч, на бігову доріжку.

 Якщо їх помітили, нехай думають, що вони просто бігали перед школою. Хоч, раніше в заняттях спортом, вони не були помічені.

 - Якщо що — скажімо, що готувалися до здачі нормативів по фіз-рі, — пояснив свою версію їх перебування тут Олександр.

  Всі зупинилися віддихатися.

  - Як гадаєте, вони туди їдуть? - з тремтінням в голосі запитала Ніка.

  - А куди ж?

  - Тоді нам треба не втрачати ні хвилини, швидко — до школи! Раптом там шукатимуть?

  Навіть не прислухавшись до доводів логіки — з якого дива їх там повинні були шукати, все розвернулися та й з усіх сил кинулися у зворотний бік.

   З цього боку лісопарк оточувала бігова доріжка, з якої, за стіною дерев, виходило відгалуження до шосе. Погана це була розвилка. Той, хто біг або їхав на велосипеді на цій ділянці, не бачив нічого перед собою в межах понад два метри. 

   Друзі на мить зупинилися у збентеженні у розвилки. Шосе, яке знаходилося за нею, давало можливість швидко досягти центру міста. Тут ходили маршрутки й тролейбуси. Кілька зупинок — і вони у мети. В протилежному боці, звідки вони з'явилися, транспорту не було. І, якщо бігти колишнім маршрутом, то доведеться бігти в школу пішки, і все одно, буде набагато довше. Знов постало питання економії сил та часу!

     Окинувши всіх швидким поглядом, Сашко взяв на себе роль лідера в ситуації, що склалася, і кивнув головою в бік стежки. Компанія дружно ломанулась по стежці, що вихляла, немов тіло змії.

    Звісно, вони чули гучний шум від машин, і були готові до того, що зараз вискочать до жвавої траси. Тільки вони були тут один раз, рік тому, на відкритті доріжки, яку урочисто презентував колишній мер, і забули, що і перед самим виходом на шосе, стежка робить останню петлю і буквально врізається в дорогу.

    Вискочивши з доріжки, оточеної деревами, вони вже опинилися на проїжджій частині шосе. З обох сторін, на великій швидкості мчали вантажівки й фури, легковики та мотоцикли. Ця траса належала не тільки місту, а й області. По ній їздив і міжміський транспорт. А сьогодні був ще й базарний день.
Приятелі озирнулися. Зупинки міського транспорту по близькості не було видно.