Розділ 8. Навтьоки

     Все помчали геть від страшної споруди. Але якась невизначена думка не давала спокою Микиті. Йому здавалося, що від нього зараз вислизнуло щось дуже важливе, і знайоме йому. Що ж це було? Якийсь доказ? Він не знав. Але, його думки весь час поверталися до страшної картини побаченого в сараї. Точніше - не побаченого! Однак, його уява намагалась показати йому те, що там могло відбуватись. Можливо, він, як художня натура, був дуже схильний до емоцій? Хоча, в цьому випадку, і не художні натури його друзів виявилися шокованими.

     Дорогою Сашка згадав про те, що Ніку знудило.

     - Стоп! Я повинен повернутися!

     - Ти що? - обурилися все.

     - Треба приховати деякі ... біологічні сліди. Чекайте на мене тут.
     Добре, що він дивився багато кримінальних фільмів і знав, за якими речовими доказами їх могли вирахувати! Він помчав назад і знайшов місце, де Вероніці було погано, і увімкнув ліхтарик на смартфоні. Лопати у нього, на жаль, не було. Тому він першим сучком, що потрапив йому під руки, підрив землю з поверхні та носком черевика взявся засипати сліди Нікиного підвечірку. Коли він закінчив свою роботу, він озирнувся ще раз, здригаючись від усвідомлення того, що в кількох метрах від нього лежить припустиме мертве тіло, і помчав до решти.

     Підліткам здавалося, що під їхніми ногами горіла земля. Вони мчали по вулицях містечка, що було сили, і якби зараз проводився загальношкільний крос, то вони точно встановили б рекорд! Через це, вдома вони виявилися дуже швидко.

     Всюди було чути гучну музику і веселі розмови. І тільки вони перебували в непідробному жаху від недавніх подій. Повернувшись додому і, зайшовши у флігель, друзі знесилено впали на диван.

     - Ти правильно зробила, що не дала нам подзвонити! Нас би затягали, як свідків, — сказав Микита.

     - Нас би вбили, як свідків.

     - Що ти таке кажеш? Ми б попросили програму захисту свідків, —  зблідла Настя.

   - Ти, як дитина! Яка програма? Це тільки в Штатах є така, а не у нас! До того ж, я розглянула годинник ватажка. Ви його бачили?

    - Я бачив, як він блиснув. А що?

    - А я розгледіла. Це годинник начальника поліції.
    Нікина заява прозвучала, як грім з ясного неба.

    - Що?

    - Звідки ти знаєш? - обурено почав Микита, але замовк, побачивши скривлене обличчя подружки.

   - Мій тато з ним товаришує. Я стільки разів його бачила, що ні сплутаю ні з ким іншим. Ви хочете сказати, що Головатий міг передарувати комусь власного годинника? Який скажених грошей коштує?!

    - Припливли!

    - Ти вважаєш, що начальник поліції міг сам іти когось вбивати?

    - Може, вони не хотіли нікого вбивати!

    - Так, лише полякати!

    - Ага, лиш у сараї щось лежить!

    - Начальник поліції, Ніко!!! Ваш добрий знайомий!

  - Але, зараз же весь час говорять по телевізору про продажну поліцію? Раптом, він теж таким виявився? - безпорадно відповіла Анастасія.

   - До речі, пам'ятаєте, колись не так давно був такий Гонгадзе? Так в його вбивстві брали участь навіть генерали. А тут всього лише — начальник міліції!

    - Порівняв! Гонгадзе погрожував Президенту.

    - Стривай. А ти впевнена, що у нас в місті такий годинник міг собі дозволити тільки Головатий? Хіба у нас мало багатих бізнесменів?

    - Так, я впевнена, що це був він. Звісно, обличчя ми не бачили… Але ж, я добре знаю і його ходу, і цю його начальницьку поставу!

    Ніка нервово сплеснула руками, притиснула їх до щік, і раптом змінилася в обличчі.

    - Йожкин кіт! Однією сережки немає!

    Вона схопилася і почала оглядати одяг.

    - Може, зачепилася за капюшон?

    - Невже? Невже це я втратила? Мені кінець?

    - Тебе мама «уб'є»? - тямущо припустив Микита.

    Ніка в розпачі махнула рукою.

   - Мама — сама собою. Серга коштовна. А ще Головатий! Він мене вирахує! Він бачив нас у цих сережках неодноразово!

    - Спокійно! Давай поки не панікувати! - запропонував Саня.

   Всі кинулися шукати сережку. Вона була досить великою, тому не могла безслідно зникнути. Хлопці обнишпорили весь флігель і пройшли з ліхтарями всю доріжку у дворі. Але сережки ніде не було.
У Ніки шалено калатало серце і почала боліти голова. А Настю, здавалося, взагалі "Кіндратій" вхопить.

    - Коли вона у мене пропала? А якщо — там?

    - Ми сиділи за кущем. Могла ти зачепитися за гілки?

    - Так, звичайно, могла. Я так перелякалась, що не помітила, якби у мене плаща вкрали!

    - Ось тепер — точно, припливли!..

    - Нічого, ми що-небудь вигадаємо! - пообіцяла Настя.

    У цей момент щось глухо плюхнулось в темряві коридору. Їх вже переслідують?