Розділ 7. Фатальна ніч

     - Сережка! Баба була? І навіть не закричала?

     - Ну, "блакитні" такі точно не носять. Отже — баба.

    Старший почав розглядати сережку. Дійсно, на річ унісекс вона зовсім не була схожа. Сережка була зроблена зі срібла, під старовину, з множинними висульками й зеленими камінчиками. Йому навіть здалося, що він десь уже бачив цю дрібничку. Тим краще. Згадає, значить, знайде свідка!

     - Ну, що трапляється з допитливою Варварою — відомо! - з притиском сказав він помічникові.

     Той кивнув.

     - Залишилося тільки знайти цю Варвару. І якомога швидше!

     Помічник знову кивнув.

    - А, якщо це раніше якась шлюшка втратила? Сарайчик-то багато місцевих знають. І багато хто сюди заходить? Може, тому й не закричала?

     - Ну, подивимося. Теж може бути. Підемо, треба прибрати.

     - Гаразд.

     - А ви ... - помічник покрутив рукою над головою.

     Старший з хвилину розглядав сережку, а потім, несподівано для підлітків, що сиділи у схову, кинув її в сусідній кущ біля входу до сараю.

     Двоє чоловіків кивнули й напрочуд безшумно пішли в різні боки.
    Компанія школярів в цей час відбігла вглиб лісу. Веселий настрій у всіх, як рукою зняло! Підлітки відразу відчули себе несподіваними героями якогось дивного детектива.

     - Ми повернулися назад, — пошепки обурився Саша. – А треба було бігти вперед!

     - Та якось не встигло спасти на думку, куди бігти!

     Дівчата просто тряслися від страху, і не могли нічого сказати.

     - Як нам тепер повертатися? Йти в обхід?

     - Швидше за все, вони нас там і будуть чекати!

     - Гадаєте, на нас чекатимуть?

     - Звичайно, ми ж — свідки!

     - Свідки чого?

     - Вбивства! 

     - Ми ж нічого не бачили!

     - Але ж, чули! Чули ж, як там палили?

     - Але, чути - це не бачити! Ми ж, навіть, не знаємо, в кого там стріляли. Навіщо їм на нас полювати? - з жахом прошепотіла Настя.

     - Це називається — непрямі докази. Наші свідчення все одно можуть стати в пригоді. - Думаєте, вони нас роздивились?

       - Та хто знає? Ми мчали, як лосі! Точніше, як «кабани»!

      - Може, вони так і подумають?

      - Ага! Хотілося б!

     - Все, тихо! Гаразд, давайте поміркуємо! Ну, візьмемо найгірший випадок — вони побачили когось. Де вони будуть чекати на нас?

      - Підуть в наш бік, — невпевнено відповів Саша.

     - Або праворуч.

     - Ось! Але, навряд чи вони чекатимуть нас там же.

     - Так, це нелогічно! - кивнув Мик.

     - Ти хочеш сказати, що ми повинні повернутися? - нервово затремтіла Настя і заперечливо замотала головою.

  - Малюче, треба повернутися. Там вони точно не стануть нас чекати. Вони ж наражаються на небезпеку бути викритими, — міцно обняв Настю Сашко і став її умовляти.

   - Ти гадаєш, вони нас боятимуться? Навряд чи! - з сумнівом спитала дівчина.

   - Якщо йти, то саме зараз і швидко — раптово захриплим голосом сказала Ніка.

   - А якщо вони ще там?

   - Хвилин десять вже пройшло. Чи не ідіоти ж вони, щоб так світитися?

   - Але, все-таки?

   - Тоді давайте удавати, що ми ні про що не знаємо, і йти на розслабоні, чи розбігатися на всі чотири сторони буквально. Коротше, діємо по ситуації.

    Вони якийсь час крались навшпиньки, але оскільки гілки хвої все одно хрустіли під ногами, кинули цю затію і пішли нормальним кроком.

   - Йдімо, як зазвичай. Ми ж, типу, нічого не знаємо! - скомандував Саша, не відпускаючи  рук Вероніки та Насті.

    І ось попереду показався сарай. Навколо було тихо і нікого не було видно.

    - Раптом там засідка? - майже беззвучно запитав Микита.

    - Тоді треба поводитися безтурботно, — прошепотів Саня.
    І вже нормальним тоном сказав:

    - О, сарайчик! Стрьомний такий. Ви тут бували?

   Всі на мить завмерли. За логікою, якщо їх чекали, то повинні були зупинити саме зараз. Дівчата думали, що зараз звідкись вирине загін невідомих і, в кращому випадку, прожене звідси, а в гіршому — покладе їх прямо тут!

   Настя вперше відчула, що вона — смертна, і життя може обірватися раптово і дуже швидко. Це занурило її в жах. Все тіло ніби заледеніло!

    Але, жодного звуку у відповідь вони не почули. Вони обережно підійшли до сараю. Якщо зараз хтось вискочить, то вони розсміються і скажуть, що хотіли розіграти один одного. Відкрили двері. Нікого. У повітрі висів запах горілого пороху, і ще чогось знайомого, чогось солоного ... Хлопці включили ліхтарики.