Розділ 6. Допитлива Варвара

     - А пам'ятаєте, тут десь стояв занедбаний сарай? Може, заглянемо туди? - почав приколюватися дорогою Микита.

     - Може не треба? - запитали дівчата.

     - Листя і так моторошно шарудить! - зізналася Настя. - Та й чого по темряві лазити невідомо де?

     - Наші дівчатка чогось бояться?

     - Ні! - відповіли Ніка в унісон з Настею. - Просто ...

   Коли компанія тільки вийшла з магазину, лісові дерева ще слабко висвітлювалися променями бляклого сонця. Але, поки вони коливалися, чи йти в обхід по шосе, вже стемніло.

   - Яка Ніка розумничка, що взяла ліхтарики! Хто молодець? Я молодець! - почала весело вихвалятися Вероніка.

  Включивши ліхтарики, хлопці продовжили шлях. Спочатку вони голосно сміялися, підбадьорюючи себе таким чином, але потім, вже мовчки, прискорили крок. Ніка, раз у раз, спотикалася в темряві на своїх підборах. Настя, буквально, повисла у Сашка на руці.

    - Ось ми майже і проскочили, — тихо промовив Микита, — залишилося метрів двісті.

    Раптом, крізь гілля дерев вони помітили невеликий вогник.

    - А що це світить? - здивувалася Настя.

    - Тут же саме сарай стоїть, — згадав Санька.

    - І в нього проведено електрику? - в'їдливо спитала Ніка.

    - Ні!

    - А чому ж?

    Їх міркування перервали гучні звуки.

    - Що там відбувається? - примружився Микита. 

    Наразі вони почули чиїсь чоловічі крики. Хлопці зупинилися, прислухаючись.

   Може, кличуть на допомогу? На те, що там бешкетували п'яниці або безхатьки  — не було схоже. Хлопці стривожено перезирнулися.

   Більш бойовий Санько навшпиньки пішов до сараю, а вся налякана компанія притихла в кущах. Хлопець обережно присів біля вікна і потихеньку заглянув в нього. Скло було покрито шаром пилу, тому йому було погано видно, що відбувалося в будівлі. Але хлопець зміг розгледіти, що в сараї знаходилося кілька дорослих чоловік у чорній формі. Троє оточили одного чоловіка, який стояв на колінах. Сашкові стало страшно і хлопець кинувся назад в кущі.

     - Ну що там? - нетерпляче зашепотіла Ніка.

     Але не встиг він їй нічого відповісти, як позаду них, з сараю, пролунали постріли.

     - Бах! Бах! Бах!

      У сараї почулася голосна метушня і незабаром все стихло. Микита впустив сумку. Хлопці з жаху присіли за найближчий кущ і завмерли. Це зовсім не було святковим салютом! Але подальше просто занурило їх в шок. Друзі побачили, як кілька чоловіків у темному, як у спецназівців, одязі й чорних масках, вискочили з сараю. Вони про щось бурхливо говорили та швидко рухались. Все це відбувалося в декількох метрах від них. Дівчата перелякались і мовчки перезирнулися. Тут проходить якась спецоперація?!

   Але, щось тут було не так. Аж надто підозріло озиралися «спецназівці» в темряві. Хлопці здогадалися, що якби це був справжній спецназ, то затриманого відразу б виволокли назовні.
    Микита притиснув палець до губ, закликаючи всіх мовчати. Настя з жаху закрила очі й затрясла головою. У Ніки зіниці стали величезними й Сашкові здалося, що вона сама перетворилася на мить у  справжню відьму. Дівчина з усіх сил затискала собі рота, боячись видати себе. Микита думав лише про те, чи встиг хтось з «спецназівців» почути шум, з яким він впустив сумку з провізією.

     Судячи з зайнятості чоловіків, їх не почули. Темні силуети миготіли на тлі віддалених ліхтарів вулиці, і четвірка друзів гадала, чим же ж ті зайняті. Ніка боялася, що чоловіки почнуть шастати навколо сараю і можуть їх помітити. Кущі-то вже стояли майже голі. 

    Один з силуетів, схоже, їх ватажок, злегка затримався, відкочуючи рукав, і на світлі щось блиснуло. Розглянувши у ватажка помітний годинник, такий же, який був і у начальника поліції, Ніка ледь стрималася, щоб не закричати від жаху. Начальника поліції з його знаменитим годинником вона знала чудово! Віктор Валерійович Головатий був приятелем її батька. І вона не раз захоплювалася цим чудовим аксесуаром на руці татового друга. Та й сама фігура в камуфляжі теж була впізнаною. Це точно був Головатий!

    Вона інстинктивно сіпнулася від такого спогади. Її заплічник зачепився об гілки куща. Ті затріщали. Один з мужиків завмер, повернувся в їхній бік і прислухався. Сашко глянув в очі Микиті. Якщо мужик підійде до них — їм, напевно, кінець. Хлопці кивнули дівчатам і різко стартонули. Намагаючись не верещати, дівчата помчали за ними. Компанія пробігла кілька кроків й знесилено впала під кущі.

     - Що це було? - густим басом запитав ватажок людей у чорному.

     - Пішли, подивимося.

     Невідомі майже підійшли до кущів, за якими ховалась компанія.

     - Посвіти-но сюди.

     - Так, може, кабан пробіг?

     - Може, і кабан, — задумливо відповів басовитий. - Вполював би я на цього кабана ...

    Його помічник взяв палицю і заходився ворушити нею пісок і впалу хвою. Хмарка, що прикривала собою світло Місяця, пропливла, і на землі щось блиснуло.