Розділ 5. Страшний ліс

     Дорогою вони зустріли багатьох знайомих, і Данилу Каменського, приятеля брата Сашка, блогера  і відомого журналіста. 

     Він, як і Максим, був років на сім старший від хлопців, і завжди дуже серйозний. Одягнений він був без жодного натяку на свято. Сині джинси, модний бежевий светр з саньми та оленями ... Звичайний, але новорічний чомусь, прикид. Нічого Геловінського.

     - Ти ким будеш на свято? - привітавшись, запитав його Микита. - Сьогодні гуляєш разом з Максом?

     - Ні. Твій Макс сьогодні зустрічається з дівчиною. А я — буду самим собою.

    - Ти завжди такий серйозний. Хіба тобі не хочеться просто повеселитися, подуріти? - запитав Микита.

   - Ну, я багато читав про це свято. Просто я до всього ставлюся серйозно. Гарного Геловін нічого не несе, а ось погане — може. Я якось читав, що, наприклад, один восьмирічний хлопчик, якого звали Тімоті, в 1974 році загинув від отруєння ціанідом, з'ївши цукерку під час святкування Хеловіна. Пізніше слідчі поліції довели, що дитину вбив батько заради отримання страховки у  20 000 баксів, а також батько планував і отруєння дочки.

   - Слухай, Данило, ти прямо, як моя мама, ну не можна ж так! - докірливо промовила Настя. - Хочеш, підемо до нас?

    - Ні, любонько. У мене на сьогодні є справи. Невідкладні.

    Дівчатка знизали плечима. Ось вже вчений сухар! У всіх свято, а він ...

   - Не можна ж так серйозно до всього ставитися. Ось ми з Сашком і дівчатками сьогодні стільки позитиву набрались! І батькам Насті допомогли з цими гарбузами розібратися!

     - Звичайно, ви ж ще маленькі! «Недоростки», - поблажливо відповів молодий журналіст.

     - Подумаєш, сильно дорослий!

     - Гаразд, якщо надумаєш відпочити — приходь. Ми будемо відьму викликати!

    Данило поблажливо посміхнувся. Суща дітвора, хоч і повиростали під два метри! Забави у них ще дитячі та й проблеми такі ж.

     - Дякую. У мене незабаром буде своя зустріч. Зі своєю відьмою. Точніше — відьмаками.

     - Ну, гаразд, до побачення поки що, — попрощалися друзі, й пішли в наступний супермаркет.

     Але скрізь не було ні улюблених напоїв, ні ласощів.

     - Що ж це таке?

     - Це — наша тупизна! - визнала Ніка. - Можна ж було заздалегідь закупити все.

     - Хлопці, а пам'ятаєте, за лісом є колишній заводський магазинчик? Він маленький, і не має великого попиту. Може, там що залишилося?

     - А він хіба ще працює?

     - Начебто, так.

     - Йти через ліс? - зіщулилася Настя.

   Чи то від холоду, чи то від переляку, вона стала здаватися ще меньше ростом. Батьки завжди застерігали її ходити там самій.

   - Та який це ліс? Так, перелісок! Ми його швидко пробіжимо, ще до настання темряви, — почав агітувати дівчаток Мик.

    - Слухайте, ну чого ви гальмуєте? Треба ж сьогодні хоч трохи адреналіну хапанути! Біжимо! - схопив Ніку за руку Сашко і потягнув до майже голих сосен. 

     - Та якось лячно!

     - Тут нема чого боятися — все проглядається!

    Компанія, сміючись і викрикуючи жарти, аби не лякатись, кинулася вглиб переліска, по листю, що страшенно шаруділо під ногами, і буквально, за кілька хвилин опинилася по іншу сторону від нього, у потрісканої бетонної стіни колишнього заводу. У невеликому вагончику, переобладнаному колись під магазинчик, горіли вікна.

     - Ура! Здається, ми прийшли туди, куди треба! - радісно закричала Ніка. 

     Вони, немов вихор, влетіли всередину, і почали навперебій замовляти для себе ласощі.

     - Слухайте, немов на вас чекав! Останні шість банок Коли залишилося в холодильнику, забирайте! - зрадів продавець. - Ви мені, хоч виторг зробите!

     - А що, до Вас вже не ходять? - здивувалася Настя.

     - Завод же не працює вже. Люди лінуються тепер сюди ходити. Скоро зовсім затихне мій бізнес.

     - Але нічого, сьогодні у Вас ще буде каса! - підморгнула продавцеві Ніка.

     - Це точно! Чого ще хочете? У мене чіпси залишилися, снеки ...

     - Ох, і влетіло б мені від мами за чіпси! - зізналася Настя. 

     - Та кинь! Ну, свято ж!

   - Ну, гаразд, давайте! Вмовили! Сьогодні порушу правило і наїмся нездорової їжі, - погодилася Гущина, і хлопці забрали всі ласощі, що залишалися.

    Закупившись, приятелі вийшли й озирнулися на порозі. Прямо перед ними тепер вже загрозливо темнів сосновий ліс. Праворуч і ліворуч виднівся освітлений заводськими ліхтарями асфальт. 

     - Страшно! - визнала Настя. - От зараз вже зовсім жахливо!

     Ніхто не зізнався вголос, але в душі все були солідарні з подругою.

     - Ви якою дорогою підете? - запитав їх продавець.