Розділ 3. Маскарад

     Приятелі бачили, як Гущини-старші пішли з дому. 

     - Ура! Ми самі!

     - Тебе предки напружують взагалі? - запитав Сашко у Насті.

     - Ні, у мене класні батьки. Але, просто, коли залишаєшся один, можна спокійніше подуріти!

     - Зараз наша б училка з мови втратила свідомість від взаємних виключень: «спокійніше подуріти»!

     - Словесний каламбур такий. Нехай падає, мені не шкода.

     - Нікому не шкода! Вона вічно такі трагедії влаштовує через дрібниці! Краще б краще нас готувала до ЗНО!

     Всі розсміялися.

     - Знову каламбур - «краще б краще готувала»!

     - Ой, учений! - жартівливо замахнулася на дружка Настя.
Вони закінчили створювати атмосферу жаху в будинку, і присіли на диван оцінити свої зусилля.

     - Ось — краса, і все! - уклав Микита і почав фотографувати все навкруг.

     - Наступного року треба буде зробити по-іншому!

     - Або саме так, якщо нам сьогодні сподобається! - весело вигукнула Ніка і почала позувати Микиті.

     - Зніми мене біля каміна!

     Дівчина натягнула білу перуку, схопила мітлу, взялася в боки й приготувалася до знімка.

     - Капелюшка вдягни, — підбігла до неї подружка і простягнула довгий чорний ковпачок.

     - Ні, Ніко, тобі таки треба чорну перуку! Ну, не тягнеш ти на відьму блондинкою.

     - Я в печалі, — засмутилася Вероніка. - Невже мала Настя виглядає краще за мене?

     - Зараз перевіримо. Настю, одягни ковпачок.

     Микита, немов професійний майстер, поправив на подрузі капелюшок, і вручив мітлу.

     - Офігіти! Дивіться! Ну, ти, Настько, і фотогенічна!
    Усі скупчилися біля фотографа. Фотік у Микити був професійний. Батьки подарували його, помітивши у сина художні здібності. І тепер Микита намагався довести, що був гідний такого подарунка. Деякі його фотографії вже купила якось собі міська газета для статті про їх місто.

   Так само, в цьому році він висвітлював конкурс краси в їхній школі. У наступному році Вероніка очікувала його художньої підтримки, оскільки теж хотіла випробувати себе в цьому конкурсі.

    Але, при всіх відмінних даних Ніки, Микита вважав, що їй добре було б за кілька місяців скинути кілограмів до п'яти.

     - У мене ж нічого зайвого немає, — іноді, ображаючись, відповідала вона приятелеві. 

    - Так, зайвого — нічого. Але там будуть дівчата, не такі красиві, як ти, але тонкіші. Зараз в моді — суперстрункіші.

     І хоча Вероніці не хотілося працювати над собою, в душі вона розуміла, що він говорить справу. Тому вже почала гойдатися на тренажерах і бігати вранці.

  - Добре тобі, Настю! Хочеш — їси мороженку, хочеш — тістечко, — з неприхованою заздрістю говорила вона подрузі.

    - Так я ж на конкурс не збираюся, — відповідала Настя.

  Зовні вона була повною протилежністю Вероніці. Низенька шатенка, з пухкими зап'ястями й кісточками, і круглим милим личком, вона здавалася ще дівчинкою-підлітком. Величезні окуляри в чорній оправі робили її обличчя ще більш ляльковим. Вероніка ж була вже повністю сформованою дорослою дівчиною на вигляд, хоч в голові у неї ще «чорти кружляли», як казала її бабуся.

    - Ну що? «Вже опівніч наближається! А Германа все немає»?

    - В сенсі? - не зрозумів гумору Микита.

   - Ай-яй-яй! Це хтось не читав позакласне читання влітку? Я маю на увазі, що пора переодягатися. Вечір вже настав!

    - Дівчатка — в кімнаті, хлопчики — в кухні, — скомандувала Настя, і всі кинулися до нарядів.

  З приводу свята вся компанія підібрала собі й відповідні костюми. Вероніка підібрала червоне середньовічне плаття з пентаграмою на грудях, і накинула зверху чорний плащ із капюшоном.

   У Насті було чорна коктейльна сукня, яку вона задекорувала картонними жовтими гарбузами та срібним місяцем. На чарівну зачіску у вигляді «башточки» вона одягла свого знаменитого чорного довгого ковпачка.

    Сашко одягнувся художником. У нього, хоч і були звичайні однотонні сорочка і джинси, але поверх цього був надітий червоний розкішний камзол, а на голові чорний оксамитовий берет. Микита потихеньку стягнув у двоюрідного брата його торішній костюм чи то — демона, чи то — сатани.

     - Хто ти? - запитала у нього Ніка.

     - Князь темряви! - урочисто відповів Микита.

     - Здорово! Хоча, це — зовсім не твоє, — задумливо оглянула його з усіх боків Вероніка.

   Костюм був класний — чорні штани й жилет, і червоний багатий камзол. Але з рудим Микитиним "бобриком" і світлими очима, абсолютно не в'язався!

     - Сфотографуй всіх, — скомандувала Ніка.

     Приятель швидко заклацав затвором.

     - А, тепер, давай-но, я тебе зніму.