Розділ 2. Підготовка до свята

     - Здрас-с-стуйте, — зніяковіло привіталися хлопці.

     - Привіт, привіт. Як у вас справи? Може, допомогти чим?

     - Ні, що Ви, Вікторе Андрійовичу. Дивіться, — Сашко провів Гущина в приміщення.

     Віктор Андрійович з цікавістю озирнувся.

     - Мати, йди швидше сюди, — покликав він.
     Ось у чому не можна було відмовити його молодшій дочці, так це — у художньому смаку!

     - Якщо чесно, не люблю я всю цю іноземщину. І свята ці штучні .... Але, ... Настю, це ти все зробила?

     - Ні, це всі робили, — відповіла перелякана дочка, але друзі перебили її та стали говорити, що декор був, в основному, її.

    - Змушений визнати, що ти мала рацію — тобі треба таки йти в дизайнери. У тебе, безсумнівно, є така здібність! - похвалив батько.

   Усередині приміщення було декоровано елементами помаранчевого драпірування, прикрашеного чорною стилізованою аплікацією старовинних замків, як у Дракули. Настя розповідала батькам, що помаранчевий колір з'явився в цьому святі спочатку, як символ урожаю. А чорний — як символ смерті. Інфернальне, в загальному, було свято!

     На підвіконні, підлозі та столі лежали гарбузи. Один з них зараз якраз художньо вирізала Вероніка. Вона спочатку намалювала квітковий орнамент, а зараз орудувала тонким ножиком.

     - О-о, Ніко, це так гарно, але зовсім не по Геловіну, — розчаровано протягнув Микита. - Дивіться, які я вирізав! В Інтернеті виглядів і сам зробив.

     Микита показав, дійсно, цікаве творіння в вигляді великого агресивного гарбуза зі страшним оскалом, між великими зубами якого лежала ріпка. На ній було вирізано жалісливий вираз.

     – А чи знаєте ви, що до 18 століття в Ірландії вирізали НЕ гарбуз, а ріпку, брукву і буряк?

     - Ні, — здивувалися старші Гущини.

     - Вперше чую, — підтримала батьків Насті й Ніка.

     - Так, виявляється.

     - А це що у тебе?

     Гущин вдивилися в малюнок, що лежить на столі. Це був чорно-білий ескіз будинку в Геловін. Була чудово зображена павутина на даху, пил на сходах, чорний кіт у двері.

     - Ти чудово малюєш! Будеш художником?

     - Мій викладач теж так вважає.

     - А ти?

     Микита замислився.

    - Знаєте, мені дуже добре дається графіка. Особливо — чорно-біла. Але в усьому іншому — я рукожо ... криворукий. Тому, я реально дивлюся на речі — знаменитість з мене не вийде. Та й заробляють зараз митці не дуже.

   Ніна Олегівна запитала, чи збираються вони сьогодні ходити по вулицях. Вероніка розважливо відповіла, що взагалі-то вони готуються до ночі переглядів жахів. Їм всім вже по шістнадцять, і за логікою речей, «вони — вже дорослі і їм немає сенсу ходити та просити цукерки»! 

     Це вже сподобалося мамі Насті. Значить, вони будуть сидіти у флігелі, і вона може не хвилюватись, що підлітки підуть гуляти й «влипнуть» в якусь історію.

   Батьки уважно оглянули все довкола. Біля каміна були мальовничо розкидані дрова. І було незрозуміло, чи це Настя так задумала для краси картини чи вони випадково розсипалися з акуратної стопки.

     - Класно! - схвалила задум Насті її найсуворіший критик — мама.

     Дівчина полегшено зітхнула.

     - У нас майже все готово, — відрапортував Саня.

     - Так, тільки не вистачає деякої незавершеності, — зауважила мама.

   - А-а, ти про це? Ось павутину нам не доведеться купувати. Вона у нас є справжня! - переможно заявила Настя і показала на кут «вітальні», весь обплетений потужним багатоденним павутинням.

    - Навіщо ти її показала мені? - простогнала Ніка, у якої була арахнофобія.

    Втім, це вона так вважала. Всі інші друзі були впевнені, що це вона сама собі так нафантазувала.

    - Слухай, ну відчуття стилю у неї приголомшливе! - з повагою зауважив Віктор Андрійович і пройшов у душ.

    Він покрутив вентилі й перевірив, чи все працює, як треба, а то тут давно ніхто не «жив», крім Пушка. До речі, кіт теж зараз виглядав, як елемент декору. Дарма, що він був не весь чорний! Настовбурчений котяра, з пухнастою довгою шерстю, сидів біля каміна і насторожено спостерігав за тим, як Сашко розкладав всюди величезних пластмасових чорних павуків.

  Заради приколу, хлопець опустив одну іграшку на плече Насті й торкнувся її. Та автоматично озирнулася, побачила гігантського павука, закричала не своїм голосом і схопилася.

    - Геловін розпочався, крихітко! - засміявся Саша.

   Настя кричала, скакала і тупала ногами до тих пір, поки Віктор Андрійович не зняв з неї іграшку і не показав їй.

    - Дурень! Я ж теж їх боюся! - накинулася на приятеля не мініатюрна Ніка.

    - Але, це, саме декор!

   - У вас буде костюмована вечірка? - поцікавилася Ніна Олегівна, яка помітила вранці, як дочка зранку рилася в бабусиній антикварній скрині.