Розділ 10

Настали вихідні — час, коли бірюзовий дім наповнювався особливим духом свободи. Сонце стояло високо, і Мама оголосила: сьогодні вся родина вирушає на велику прогулянку до старого лісу, що починався відразу за околицею селища.

Це був не просто вихід «за ворота». Це була перша справжня експедиція для Шаріка.

Ліля перевірила повідці, Кеті зібрала рюкзак із бутербродами та водою, а Баба Олена суворо наказала: «Дивіться мені, щоб малий не вскочив у халепу! Ліс — це не клумба з квітами».

Коли вони вийшли за хвіртку, Шарік спочатку розгубився. Світ виявився набагато більшим, ніж він уявляв. Висока трава лоскотала животик, а невідомі птахи співали так голосно, що він раз у раз зупинявся і наставляв свої великі вуха. Мушка йшла попереду — горда, зосереджена, справжній штурман. Вона знала кожну стежку і час від часу оглядалася, перевіряючи, чи не відстає її чорний учень.

Позаду граціозно дріботів Нікіс. Так, цей кіт був особливим — він обожнював прогулянки й часто супроводжував дівчат, тримаючись на відстані, як секретний агент. Аніса та Рижик залишилися охороняти дім, а от Нікіс не міг пропустити таку подію.

Стежка заглиблювалася в ліс. Пахло сосновою хвоєю, грибами та вологою землею. Шарік уже впевненіше перестрибував через коріння дерев, намагаючись повторювати рухи Мушки. Але раптом ліс змінився. Дерева стали густішими, а сонячне світло ледь пробивалося крізь крони.

— Дивіться, яка гарна галявина! — вигукнула Кеті й побігла вперед, до кущів дикої малини.

Ліля відчула легку тривогу. Мушка раптом зупинилася і напружилася. Її шерсть на загривку піднялася дибки, а з горла вирвалося низьке, попереджувальне гарчання.

З гущавини, всього за кілька метрів від Кеті, почувся тріск гілок. З кущів вийшов великий чужий пес — старий, кудлатий і явно незадоволений тим, що хтось порушив його спокій. Він вишкірив зуби й зробив крок назустріч маленькій дівчинці.

Кеті завмерла. Мама скрикнула і кинулася до доньки, але була занадто далеко.

І в цей момент сталося те, чого ніхто не очікував. Маленький, товстенький Шарік, який ще вранці боявся власної тіні, раптом перетворився на грізного захисника. Він не завагався ні на секунду.

Чорна блискавка пролетіла повз Лілю. Шарік став прямо між Кеті та чужим псом. Він розставив лапи, випнув груди й видав такий гучний, басовитий «Гав!», що навіть птахи на деревах замовкли. Це не був писк цуценяти — це був голос справжнього охоронця бірюзового дому.

Мушка миттєво підскочила на допомогу, ставши пліч-о-пліч зі своїм вихованцем. Двоє собак — маленька руда і молодий чорний — створили нездоланний щит. Навіть Нікіс вигнув спину на гілці зверху, готовий випустити кігті.

Старий пес, побачивши таку єдність і відвагу малюка, зупинився. Він ще раз поглянув на Шаріка, який не відступив ні на сантиметр, коротко пирхнув і повільно розвернувся, зникаючи в хащах. Небезпека минула.

У лісі запала тиша, яку розірвав захоплений вигук Кеті:

— Шаріку! Ти мій герой!

Вона підхопила цуценя на руки й почала цілувати його в мокрий ніс. Мама підбігла до них, міцно обіймаючи обох. Ліля стояла поруч, і в її очах бриніли сльози гордості. Вона знала, що в цьому маленькому чорному тілі б’ється серце справжнього лева.

— Баба казала, що чорні собаки бачать серце, — тихо промовила Ліля. — А сьогодні ми побачили серце Шаріка. Він не просто пес, він — наш Янгол-охоронець.

Дорога назад була тріумфальною. Шарік ішов поруч із Лілею, високо піднявши голову. Він відчував себе дорослим. Мушка час від часу підходила до нього і дружньо штовхала носом, ніби здавала йому зміну: «Сьогодні ти був головним, брате».

Коли вони повернулися до бірюзового дому, Баба Олена вже чекала на ґанку. Почувши історію, вона нічого не сказала, лише мовчки винесла Шаріку найбільшу і найсмачнішу кісточку, яку тільки можна було знайти.

Вечір знову зібрав усіх на веранді. Аніса муркала на колінах у Лілі, Рижик грався з хвостом Мушки, а Шарік спав без задніх ніг, поклавши голову на свій новий рюкзак, який він тепер вважав своєю особистою нагородою.

Цей похід змінив усе. Тепер ніхто не називав його «малим» чи «темним». Він був Шаріком — Чорним Діамантом, який у потрібний момент засяяв яскравіше за сонце.