Розділ 8

Коли шкільний день нарешті добіг кінця, Ліля поспішала додому так швидко, ніби за нею гналися всі теореми з геометрії разом узяті. Вона уявляла, як Шарік зустріне її біля порогу, виляючи своїм маленьким чорним хвостиком.

Але щойно вона відчинила хвіртку, у дворі панувала підозріла тиша. Мушка сиділа на ґанку з таким виглядом, ніби вона — статуя, і взагалі нічого не знає. Аніса вилизувала лапку на підвіконні, а Нікіс та Мурзя спостерігали за чимось із високої гілки яблуні.

— Я вдома! — гукнула Ліля. — Шаріку, де ти?

З кухні почулося тяжке зітхання Баби Олени.

— Ой, Лілю, ходи-но подивися, якого «сюрприза» нам твій козак приготував!

Дівчинка забігла до хати й зупинилася як укопана. Посеред кухні, на підлозі, лежав порожній паперовий пакет з-під маминих улюблених вівсяних пряників. А поруч, під кухонним столом, виднілася лише кругла чорна спинка.

Шарік не просто знайшов пакет, він влаштував собі справжній бенкет! Тепер він лежав, розпластавшись на животі, і нагадував не цуценя, а маленьку чорну кульку. Його животик так роздувся, що лапки ледь торкалися підлоги.

— Він якось видерся на стілець, а звідти — на край столу, — бідкалася Баба, ховаючи посмішку в хустку. — Поки я на хвилину вийшла на город за кропом, він уже «навів порядок».

Ліля підійшла до столу і присіла. Шарік повільно підняв голову. В його очах не було сорому — там було лише абсолютне щастя і легка сонливість від переїдання. Він тихо «хрюкнув» і лизнув Лілю в ніс, залишивши на ній крихту вівсяного пряника.

— Ну ти й розбишака, Шаріку! — засміялася Ліля, обережно чухаючи його за вушком. — Мама планувала ці пряники до чаю, а ти вирішив, що ти — головний дегустатор.

Тут до кухні забігла Кеті. Побачивши кругленького Шаріка, вона сплеснула в долоні:

— Ой! Він тепер справжній Шарік! Круглий, як м’ячик!

Навіть Рижик підійшов ближче, сподіваючись, що в пакеті залишилася хоч одна крихта і для нього. Але Шарік був професіоналом — він не залишив нічого.

Цей вечір у бірюзовому домі пройшов під знаком «великого пряникового пограбування». Мама, повернувшись з роботи, спочатку сплеснула руками, а потім довго сміялася, дивлячись, як задоволений Шарік спить посеред вітальні, а Мушка по-братерськи охороняє його спокій.

Ліля зрозуміла: сюрпризи від Шаріка тільки починаються. І хоча пряників більше не було, серця всіх мешканців дому були переповнені чимось набагато солодшим — любов’ю до цього маленького чорного пустуна.