Розділ 7

Понеділок у бірюзовому домі завжди був особливим днем, але цей ранок став для Шаріка справжнім відкриттям. Він звик, що всі завжди поруч, але сьогодні навколо панувала незвична метушня.

Ліля швидко збирала зошити, перевіряючи, чи не забула пенал. Кеті ніяк не могла знайти свій другий бантик, а Мама вже заводила машину. Шарік бігав від однієї кімнати до іншої, намагаючись зрозуміти: куди всі збираються?

Коли Ліля поставила на підлогу свій великий рюкзак, Шарік вирішив, що це новий вид будиночка. Він обережно підійшов, понюхав блискавку і... спробував залізти всередину!

— Ой, Шаріку, ти ж там не помістишся! — засміялася Ліля, підіймаючи рюкзак. — Я йду до школи, мені треба вчитися. А ти залишаєшся за головного.

Шарік сів на підлогу і схилив голову набік. Його вушка смішно піднялися. Він не розумів, що таке «школа», але відчував, що Ліля кудись іде без нього. Він підійшов до дверей і тиснув носом у щілину, тихо скімлячи.

— Не сумуй, малий, — Баба Олена підхопила його на руки. — У тебе тут справ повно! Треба з Рижиком за сонячним зайчиком побігати, а з Мушкою територію перевірити.

Мушка, яка вже звикла до ранкових розлучень, поважно підійшла до Шаріка і лизнула його в ніс. Це був її спосіб сказати: «Спокійно, вони завжди повертаються. А поки що — ми з тобою банда».

Ліля нахилилася, міцно обняла чорного малюка і прошепотіла:

— Будь слухняним, Шаріку. Коли я повернуся, ми підемо на велику прогулянку до саду!

Двері зачинилися. Шарік ще кілька хвилин стояв біля порогу, прислухаючись до звуку машини, що віддалялася. Але вже за мить він почув, як Нікіс скинув зі столу олівець. Це був знак! Сум закінчився, почалися денні пригоди.

Баба Олена пішла на кухню, а Шарік, відчувши себе справжнім господарем, гордо покрокував за Мушкою на веранду. Попереду був цілий день у бірюзовому домі, де кожна кімната приховувала нові таємниці для маленького чорного пса.