Розділ 4

Вечірнє сонце повільно сідало за обрій, забарвлюючи стіни дому в теплий золотавий колір. Ліля винесла на веранду невелике блюдце з нарізаними шматочками ласощів. Запах був такий спокусливий, що навіть Аніса на мить розплющила одне око, а Рижик припинив ганятися за власною тінню.

— Так, команда, до мене! — дзвінко вигукнула Ліля.

Мушка, яка вже знала всі правила, миттєво опинилася біля ніг дівчинки, сівши рівно, як струна. Її вушка були нашорошені, а погляд прикутий до рук Лілі. Шарік, побачивши таку активність, теж підбіг, але почав весело стрибати навколо Мушки, намагаючись лизнути її у вухо або вхопити Лілю за шнурки кросівок.

— Шаріку, дивись на Мушку, — спокійно сказала Ліля. — Мушко, «Сидіти»!

Старша сестра демонстративно завмерла. Вона навіть не поворухнулася, коли Мурзя пробігла повз, зачепивши її хвостом. Мушка була взірцем терпіння.

Ліля нахилилася до чорного малюка:

— Шаріку, «Сидіти».

Вона легенько торкнулася його спинки, допомагаючи йому опустити хвостик на підлогу. Шарік на мить завмер, дивлячись то на Лілю, то на зосереджену Мушку. Він ніби намагався збагнути: «Чому ми всі раптом зупинилися?».

— Сидіти... — повторила Ліля, тримаючи смаколик перед його носом.

І тут сталося справжнє диво. Шарік, дивлячись прямо в очі Лілі, повільно опустився на свої товстенькі лапи поруч із Мушкою. Двоє собак — одна маленька й рудувата, інша чорна, як вуглинка — сиділи пліч-о-пліч, чекаючи на нагороду.

— Молодець! Розумний хлопчик! — Ліля віддала Шаріку шматочок, а Мушка отримала свій за те, що була ідеальною вчителькою.

Кеті, яка спостерігала за цим із вікна, заплескала в долоні:

— Лілю, вони як справжня команда! Дивись, Шарік повторює за Мушкою!

Навіть Баба Олена, що проходила повз із лійкою, зупинилася і всміхнулася:

— Дивись-но, який слухняний. Кажуть, чорні собаки — найрозумніші, бо вони мають бачити серце господаря в темряві.

Шарік, задоволений собою, вильнув хвостом так сильно, що мало не збив Мушку з ніг. Та лише по-доброму пирхнула і злегка підштовхнула його носом у бік. Це була їхня перша спільна перемога.

Ліля відчувала неймовірну гордість. Вона знала, що мине час, і ці команди стануть для них природними. Шарік виросте великим, його голос стане басовитим і грізним для чужинців, але він завжди пам’ятатиме цей перший вечір на веранді, де він, маленький і чорний, сидів поруч із Мушкою і вчився бути частиною великої та люблячої родини.