Глава 15. Непередбачувані перепони

Алінор чекала аудієнції в брата, але він був надто зайнятий, щоб прийняти власну сестру: король вже другу годину поспіль щось обговорював з лордом-канцлером і, здавалось, що її чоловік там навмисне тягнув час.

Після зізнання Еліану в тому, що вона й досі підтримує відносини з Реєм, брат став уникати зустрічей з нею. Навіть зараз їй назначено офіційний прийом в короля. Їй! Алінор Таримській! Тій, в кому тече така сама королівська кров, як і в ньому! І вся різниця лише у статі! Ніби наявність деяких деталей, відсутніх у жінок, давала чоловікам право поводитись так, наче вони – боги! Краще б вона у звичайній сім’ї народилась – там хоч короною хизуватись було б нікому, й більше шансів, що своїм життям пощастило б розпоряджатись самостійно.

Її доньку чекатиме така сама доля: бути відданою тому, хто більше за неї заплатить! Проте, зараз вона збиралась зробити те саме з іншою дівчиною – з Ліарою да Міран. На жаль, але доведеться. Терпіти когось поруч з Реєм?! Та ще й такого! Точніше, таку – це вже занадто. Одне діло – його шастання по дівках, й інше – молода, гарна й розумна під боком. А Ліара була розумною. Хай недосвідчена, але розум в неї був. Й родовитою. І це могло стати проблемою.

Нарешті двері прочинились, і її запросили. Дивно, що Тайран не вийшов. Він збирається бути присутнім при розмові? Що ж, вона готова й до цього.

Брат зустрів її стриманою усмішкою, а чоловік поспішив радо назустріч, наче вони зранку не бачились. Хоча, приємно.

– Ви щось хотіли, моя люба? – Еліан окинув її таким поглядом, ніби послугу робив.

– Так, Ваша Величносте, – Алінор опустилась на запропонований стілець за довгим столом. – Я б хотіла обговорити з вами долю однієї нещасної дівчини з поважного роду, котру спіткало страшенне нещастя, й вона залишилась без будь-якої допомоги.

– Ви маєте на увазі Ліару да Міран? – король злегка повів бровою.

– Так, мій любий брате! – довелось приховувати свій подив. – Ви вже чули про неї?

– Я чув її історію, але, на жаль, випустив з виду, – він повернувся до канцлера. – Ви розповідали, що вона залишилась без засобів для існування?

– Так, Ваша Величносте! – схилив той голову. – Темна історія.

– Дуже темна, лорде ле Рандар. Перевірте фінансові папери сім’ї да Міран. Я знав лорда Фелтона – він ніколи не славився марнотратством. Гадаю, відновлення хоч якоїсь справедливості – буде гарним весільним подарунком леді Ліарі, – весь час, поки король говорив, він кидав похмурі погляди на сестру.

– Весільним? – стрепенулась та. – Тобто, ви вже й пару дівчинці підібрали?

– Ви сказали, – він проігнорував питання сестри й звернувся до ле Рандара, – вона зупинилась в домі лорда ле Фадора?

– Так, Ваша Величносте! – кивнув той.

Алінор напружилась: Тайран все знає?! Навряд чи братик йому повідав… Чи це збіг такий невдалий?

– Чудово! Я не хочу, щоб про бідну дівчину почали розпускати плітки, після того, як помітять в його компанії й дізнаються про її перебування з ним під одним дахом, враховуючи його репутацію. Та і йому вже давно час подумати про створення сім’ї, – король дзенькнув у дзвіночок на столі, й до його кабінету швидко увійшов секретар. – Відправте запрошення на ім’я лорда ле Фадора й леді да Міран на королівську вечерю сьогодні, – віддав він розпорядження.

Секретар зник за дверима так само швидко, як і з’явився, а в Алінор навіть у горлі пересохло від почутого.

– Ви хочете вирішити долю дівчини навіть не спитавши її думки?! – не втрималась вона.

– Алінор! – король сердито зблиснув на неї своїми яскраво-бірюзовими очима. – Скажіть чесно: ви нещасливі у сімейному житті?

Вона бачила, як іронічно посміхнувся Тайран, й поспішила з відповіддю:

– Як вам могло прийти таке в голову?! – обурилась жінка, розвертаючись до ле Рандара. – Хіба можна бути нещасною поруч з таким чоловіком? – розпливлась абсолютно щирою чарівною усмішкою, як вона це вміла робити, обдарувавши нею того.

– Тож, – продовжив Еліан, – я прийняв мудре рішення, щодо вашого шлюбу?

– Звісно, Ваша Величносте, – все ще усміхаючись, Алінор погодилась з ним.

– Тоді чому ви піддаєте сумніву моє нинішнє рішення? – він ледь не пропалив її своїм пронизливим поглядом.

– Ні в якому разі, Ваша Величносте! Я лиш переживаю за те, що леді да Міран може бути трохи шокованою від такого стрімкого розвитку подій, – як могла викручувалась Алінор. – Навряд чи вона до цього готувалась. До того ж, як ви самі сказали, репутація лорда ле Фадора у плані стосунків з жінками – не найкращого ґатунку, і бідній дівчині з цим жити.

– Лорд ле Фадор – маг вищого ступеня, – відкарбував їй брат. – А леді да Міран – унікальний алхімік, як завірив мене лорд-канцлер. Об’єднання двох таких магічно обдарованих родів є доцільним і необхідним. А репутацію Рейнару доведеться виправити, якщо він не хоче собі ще неприємностей, – наостанок король підвищив інтонації, й Алінор цілком зрозуміла натяк.

Посперечатись з братом ще можна було б наодинці, але не в присутності Тайрана – зайві підозри їй не потрібні. А Еліан чудово розумів, що залишся віч-на-віч з нею – почнеться тиск з її боку і, хоча він всіма силами намагався довести їй, що вчинив з нею правильно, вона ловила в його очах провину – хай і мимолітну, котру брат придушував як міг. Адже королівство – понад усе!

***

Рейнар прокинувся від надокучливого стуку до його покоїв. Мало того, що нічка видалась просто божевільною в будь-яких сенсах, так ще й виспатись не дають!

– Увійдіть! – гарикнув хриплим спросонку голосом.

Привітавшись, слуга мовчки залишив на нічному столику дві листівки з королівськими гербовими печатками. Рей дивився на них, як на отруйних гадюк: останнім часом з королівського палацу не надходило нічого приємного, й навряд чи щось кардинально змінилось в цьому плані.

Одна з листівок адресувалась Ліарі. Вже навіть короля поставили до відома, що вона в нього вдома! Хто?! Алінор розстаралась? Чи її чоловік?