Розділ 6. Сталь проти мулу

Данило з останніх сил перехопив ніж-пластун лівою рукою. Його права рука, обпечена залізом Юстини, раптом спалахнула нестерпним жаром. Сріблястий шрам на шкірі засвітився чистим, блакитним світлом, наче під шкірою протікав струмок розплавленого срібла.

Він не став різати водяну істоту. Замість цього він з усієї сили встромив лезо ножа в підлогу під ногами — туди, де мокрий вапняк був покритий глибокими тріщинами.

*Дзззиііінь!*

Звук розколов підземелля. Срібло Юстини, зустрівшись із білим каменем Галича, створило резонанс такої сили, що стіни зали почали дрижати. Водяна істота, що стискала горло Данила, раптом втратила форму, перетворившись на звичайний брудний мул, який із плескотом упав на землю.

Данило впав на коліна, жадібно ковтаючи холодне, вологе повітря. Його ліхтар закотився під стіну, але підземелля більше не потребувало штучного світла — усе навколо світилося тьмяним, жовтуватим сяйвом вапняку, що вібрував під дією срібла.

— Дзвінко! Книгу! — прохрипів капітан.

Дзвінка вже була біля вівтаря. Вона не намагалася забрати Книгу Пракореня — вона просто поклала свої долоні на її мокру обкладинку.

— Твоя спокута — не тут, Маркіяне, — тихо сказала вона, дивлячись на старого, який безсило лежав біля її ніг. — Твоя родина — у чистій воді, а не в цьому брудному мулі. Відпусти їх. І відпусти себе.

Вона закрила очі й почала співати. Це була стара галицька колискова — без слів, лише протяжний, тужливий мотив, який співали матері над колисками сотні років тому на цих берегах.

Голоси в голові Данила почали стихати. Чорне озеро заспокоїлося, його рівень почав швидко падати, оголюючи біле каміння дна. Водяні постаті навколо них просто розчинялися у повітрі, залишаючи по собі лише чисту, свіжу росу на стінах.