Розділ 4. Заземлення

Металевий настил платформи під ногами ходив ходором, залитий брудною піною. Прут ревів так, ніби під водою прокинувся велетенський залізничний потяг. Кожен удар хвиль відгукувався металевим скреготом бурової установки, що дедалі глибше просідала в розмиту глину.

Мельник тримав мертвою хваткою. Його пальці, загартовані роками війни й підживлені темною силою тисового тавра, впивалися в плече Данила, наче залізні обценьки. Від колишнього інженера пахло гострим хімічним пилком, болотом та металевим мастилом.

—     Ти запізнився, Коваль! — кричав Мельник прямо в обличчя капітану, намагаючись підсікти його ногу й скинути у вир під платформою. — Система вже перезавантажується! Цей бруд має бути змитий!

Данило відчув, як холодна вода вже заливає його берці. З рота виривалися важкі клуби пари. Логіка підказувала: треба використати зброю. Але в такій тисняві автомат на ремені лише заважав. Капітан різко подався вперед, ідучи на зближення, і коротко, по-боксерськи вдарив Мельника лобом в обличчя.

Пролунав глухий тріск. Мельник хитнувся, з його розбитого носа бризнула темна, майже чорна кров, але хватки він не послабив. Навпаки — його очі налилися божевільною, фанатичною люттю.

У цей момент річкова Мавка — хитка постать із піни та водоростей — метнулася ближче до платформи. Вода навколо неї здійнялася стіною, закриваючи небо. Сила Другої Книги, звільнена з підземного затвору, шукала виходу, і ця істота була її знаряддям.

—     Дзвінко! — крикнув Данило, з останніх сил стримуючи натиск Мельника.

На протилежному березі дівчина випросталася. Її обличчя було блідим, як крейда, але в очах горіла зелена криця. Вона простягнула руки до річки і заспівала — без слів, лише один довгий, тужливий звук, що нагадував плач вітру в ущелинах Чорногори.

Мавка на мить завмерла. Її водяне тіло хитнулося в бік Дзвінки, послаблюючи тиск на бурову платформу.

Цієї секунди Данилові вистачило. Він різко вивільнив праву руку, в якій усе ще була затиснута залізна пластина Юстини. Метал буквально випалював йому шкіру на долоні, але біль здавався далеким і неважливим.

Капітан не став бити Мельника. Він перехопив пластину зручніше і з силою загнав її прямо в щілину між залізобетонною палею та металевою станиною бурової установки, яка йшла під воду.

*Дзззиіііньк!*

Звук був таким, наче в тисячу кришталевих келихів ударили одночасно. Срібні знаки на залізі спалахнули сліпучим білим світлом. Магічний струм, що піднімався з глибини підземного гроту, зустрівся з прадавнім заземленням Юстини.

Ефект був миттєвим. Потужна хвиля білої пари вирвалася з-під води, огортаючи платформу. Мавка з тихим, шиплячим звуком розпалася на мільйони звичайних бризок, які мирно впали назад у річку. Рев під водою почав стихати, переходячи у звичайне, хоч і сильне бурчання весняної повені.

—     Ні! — Мельник закричав від розпачу, дивлячись, як чорне тавро на його руці стрімко блідне, перетворюючись на звичайний сірий шрам від хімічного опіку. — Що ти зробив... Що ти зробив, копе?!

Він випустив Данила і впав на коліна на мокру платформу, гарячково намагаючись видерти залізну пластину зі щілини. Але залізо Юстини вже зрослося з бетоном і металом палі, надійно запечатуючи пробиту вену річки.

Бурова установка востаннє здригнулася і затихла, міцно застрягши в глині берега. Прут почав повільно повертатися у своє річище, лишаючи на будівельному майданчику шари каламутного мулу.

Данило важко підвівся, тримаючись за залізні перила платформи. Його права долоня була обпечена, а кожен м’яз тіла нив від втоми. Він подивився на Мельника, який безсило сидів у брудній воді, і дістав з-за пояса тактичні наручники.

—     Гра закінчена, інженере, — сухо сказав капітан. — Скресання скасовується. Тобі доведеться навчитися жити за законами людей.