Розділ 3. Скресання Пруту

Важкий дизельний молот знову пішов угору. Металевий трос натягнувся зі скрипом, що різав вуха, і з глухим, залізобетонним відлунням тритонна баба влучила прямо в торець третьої палі.

*Г-у-у-п!*

Земля під ногами Данила не просто здригнулася — вона наче просіла на кілька сантиметрів. З крутого берегового схилу в каламутну воду посипалися пласти сухої сірої глини й дрібне коріння дубів.

—     Даниле! — крик Дзвінки з протилежного берега потонув у раптовому шипінні.

Прямо з річища Пруту, всього за кілька метрів від бурової платформи, з-під води вдарив потужний гейзер. Але це була не чиста артезіанська вода — нагору вирвався густий, фонтануючий струмінь рідкого чорного мулу та синьої глини, що пахла болотяною сіркою та столітніми річковими рештками. Вода навколо бурової миттєво закипіла великими брудними бульбашками.

—     Тримайте канат! Коробку передач вибиває! — закричав оператор установки, гарячково смикаючи важелі в кабіні. Величезна гусенична машина почала повільно сповзати в річку — глиняний берег під її багатотонною вагою став рідким, наче кисіль.

Данило відчув, як залізна пластина Юстини в його лівій кишені стала не просто гарячою — вона буквально пекла крізь тканину куртки. Він вихопив її і міцно затиснув у кулаці. На металі, крізь шари старої іржі, чітко проступили тонкі срібні жили рунічних знаків.

—     Мельнику! Зупини машину! — крикнув Данило, намагаючись пробитися крізь рев води та тріск ламаного металу. — Підземне русло пробите! Якщо платформа впаде, ви заблокуєте стік, і вода піде через ліс прямо на місто!

Володимир Мельник навіть не ворухнувся. Він стояв на самому краю хиткої залізної апарелі, і його холодні скляні очі відбивали брудну піну річки. Його ліва рука, вкрита темним тисовим опіком, була випрямлена вперед. Здавалося, він не просто спостерігав за катастрофою — він диригував нею.

—     Вона має скреснути, Коваль, — тихо, але дивно виразно промовив Мельник. Його голос пробивався крізь загальний хаос із тією військовою точністю, яка не знає сумнівів. — Коломия занадто довго пила цю воду, заливаючи береги мастилом та бетоном. Нехай Прут поверне собі своє річище. Подивися вниз. Вона вже йде.

Данило подивився на воду.

Прямо з виру, що утворився навколо пробитої палі, почала підніматися напівпрозора, хитка постать. Вона була зіткана з дрібних річкових бризок, водоростей та білої піни. Її обличчя постійно змінювалося — то воно нагадувало молоде дівоче обличчя з пустими очницями, то перетворювалося на хижу пащу величезної риби. Річкова Мавка, розбуджена та розлючена брутальним металевим ударом, шукала жертву.

Потік води різко кинув брудну хвилю на будівельний майданчик. Охоронці з криками кинулися вгору по схилу, кидаючи зброю та спорядження. Пес, якого вони тримали, забився під гусеницю машини й жалібно скавучав.

Дзвінка на протилежному березі впала на коліна. Вона притискала руки до вологої землі, і Данило бачив, як крізь її пальці проступає брудна вода. Вона намагалася утримати баланс річки своєю власною силою, але Прут був занадто великим і пораненим.

—     Даниле! — прошепотіла вона, і цей шепіт віддався в його голові різким болем. — Залізо Юстини… Його треба кинути в серце виру! Тільки залізо заземлить Книгу, що піднімається з дна!

Данило зрозумів. Друга Книга — Книга Скресання — була там, під залізобетонною палею, у затиснутому підземному гроті. Мельник пробив цей грот, і тепер сила книги виходила назовні разом із водою.

Він зробив ривок уперед, стрибаючи на хитку металеву платформу бурової установки, яка вже наполовину занурилася в Прут. Мельник миттєво зреагував — його права рука перехопила Данилове плече. Сила у колишнього військового була неймовірною, майже нелюдською — тисове тавро на його передпліччі запульсувало чорним кольором.

—     Ти не закриєш цю браму, копе! — прохрипів Мельник, намагаючись скинути Данила у вируючий водоверть, де вже крутилися уламки дерев і гострі шматки арматури.