ЧАСТИНА ДРУГА. КОЛОМИЯ. КНИГА СКРЕСАННЯ Розділ 1. Запах кави й мастила

Коломия зустріла Данила липневим чадом, шумом автомобілів на забитих вулицях та задушливим маревом, що піднімалося від розігрітого асфальту. Після кришталевого, хоч і отруєного пилком повітря Верховини, місто здавалося тісною, напівпорожньою кліткою.

На сидінні його «УАЗа» поруч із блокнотом лежала залізна пластина Юстини, яку передав Чугайстер. Навіть під палючим сонцем метал залишався крижаним, наче його щойно дістали з дна гірського джерела. Дзвінка залишилася на полонині — її присутність у місті, де земля була закута в бруківку й бетон, послабила б її зв’язок із водою. Вона пообіцяла прийти лише тоді, коли річка покличе.

Данило припаркував машину біля міського відділу поліції. Запах мокрого сидіння в салоні змішався з ароматом міцної кави з паперового стаканчика, який він купив дорогою.

У кабінеті Олега Грицака, начальника слідчого відділу, було темно через завішені жалюзі, але прохолодно — старий кондиціонер монотонно деренчав під стелею. На столі Олега стояв великий монітор, на якому світилися кадастрові карти Коломийського району.

—     Ти повернувся сам, — без привітання мовив Грицак, не підводячи очей від екрана. — Дільничний Микитюк подав рапорт на звільнення за станом здоров’я. Каже, що в нього серце не витримує гірського тиску. Що там насправді сталося, Даниле?

Данило сів на стілець навпроти й поклав руки на стіл.

—     Богдана Мартинюка вбили через те, що він порушив межі заповідника. Але виконавець — не звір і не лісовий дух. Його звуть Володимир Мельник. Запиши це ім’я, Олегу.

Грицак нарешті підвів голову. Його очі за скельцями окулярів злегка звузилися. Він кілька секунд мовчки дивився на Данила, а потім повернув монітор у його бік. На екрані відкрився профіль ТОВ «Карпатська Енерго-Генерація».

—     Мельник Володимир Ярославович, — прочитав Олег. — Колишній військовий інженер. Три роки служби в зоні АТО/ООС, спеціалізація — фортифікаційні споруди та підривна справа. Останні два роки — керівник будівництва міні-ГЕС на річці Прут під Шепарівцями. Офіційно — інвестор і рятівник регіону від енергетичної кризи. Його дядько, Ярослав Мельник, помер пів року тому в Коломиї, залишивши йому величезну приватну колекцію стародавніх рукописів та артефактів.

—     Один із цих артефактів — Друга Книга, — тихо сказав Данило, роблячи ковток гіркої кави. — Книга Скресання. Мельник шукає її під Шепарівським лісом. Він будує ГЕС не для струму. Він збирається забити залізобетонні палі прямо в підземне русло, щоб підняти тиск води й вибити Книгу з її природного затвору.

Олег важко зітхнув, знімаючи окуляри й протираючи їх краєм сорочки.

—     Даниле, ти ж розумний чоловік. Капітан поліції з п’ятнадцятирічним стажем. Як я маю це вписати в кримінальне провадження? «Підозрюваний Мельник Володимир вчиняє неправомірні дії з метою вивільнення містичної книги, що загрожує потовпом усього району»? Суддя мене вижене з кабінету раніше, ніж я дочитаю фабулу.

—     Мені не потрібен ордер на арешт книги, Олегу, — Данило нахилився ближче. — Мені потрібні доступи до його цифрових систем. Вони використовують військові супутникові модеми для координації гідрологічного буріння. Якщо ми заблокуємо їхні дані, будівництво зупиниться. А далі я знайду Мельника сам.

Олег мовчки подивився на карту Пруту на екрані, де синя лінія річки була перекреслена червоним маркуванням майбутньої дамби.

—     У Шепарівському лісі вже три дні стоїть важка техніка, — тихо сказав він. — Місцеві кажуть, що вода в криницях навколишніх сіл почала жовтіти й пахнути річковою тиною. У нас обмаль часу.